96. ПІСОК ЧАСУ

Харків

У Харкові, в одній із антикварних лавок на Благовіщенській, стоїть пляшка з піском. Її не продають, не чіпають, навіть не пилососять.
На вигляд — звичайна скляна посудина з вузькою шийкою.
Але всередині — пісок, який рухається сам.
І що найдивніше — кожен бачить іншу швидкість.

Ігор зайшов у крамницю випадково. Побачив пляшку й заціпенів — бо пісок у ній… тріщав.
Ніби не сипався, а скрипів.
Продавець лиш глянув і сказав:
– Це твій. Він показує, скільки тобі залишилось. Але не каже — до чого.

Що довше Ігор дивився — то швидше сипався пісок. Він злякався.
Забрав погляд — пісок зупинився.
Подумав про дочку — і знову посипався.
Подумав про роботу — став повільнішим.

– Це не про смерть. Це про “важливе”. Що ближче ти до чогось справжнього — то швидше біжить час.
– Чому?
– Бо справжнє не терпить зволікань.

Він почав експериментувати. Писав листа — пісок тек.
Дивився серіал — пісок застиг.
Обіймав доньку — сипався, як шквал.
І тоді він зрозумів:
ця пляшка не показує, скільки залишилось до кінця. Вона показує, скільки залишилось до початку.

Перед виходом продавець сказав:

– Якщо забереш пляшку — вона зупиниться. Бо вона працює лише тут. Але пам’ятай, як вона сипалась. І тоді — не прогав.

Ігор не взяв пляшку. Але взяв себе. І вже не відкладав.

P.S.

Кажуть, у Харкові є пляшка з піском, яка не показує час — а показує, коли час настав. І якщо ти побачиш, як швидко він сиплеться — не панікуй. Просто почни діяти. Бо, можливо, саме цей момент — твій справжній “зараз.”