68. РАНОК БЕЗ ВЧОРА

У Слов’янську кажуть, що іноді місто прокидається трохи не так. Все ніби як завжди — маршрутки, базар, сирники в кав’ярні. Але в очах людей — порожнеча. Наче вони не пам’ятають, як лягали спати. І найгірше — нічого дивного не відчувають.

Такі дні називають “білими вівторками”. Хоч це може бути будь-який день. Просто приходить ранок — і вчора не траплялось.

Сергій прокинувся у квартирі, яку впізнавав, але без відчуття, що тут живе. Все було знайоме. Навіть його чашка. Але кава з неї була гірка — хоча завжди пив з молоком.

На телефоні — нуль нових повідомлень. Хоч завжди був робочий чат. В голові — тиша.

А в дзеркалі — він сам. Але ніби на пів ноти нижчий.

На вулиці було ще дивніше:

• Кав’ярня працювала, але бариста дивилась крізь людей.
   
• Діти йшли до школи, але мовчали.
   
• Всі робили вигляд, що все гаразд. І тільки одна бабуся прошепотіла:
  – Тобі теж обнулило?
   

Він кивнув. Вона тільки зітхнула:

– Хоч би цього разу день був добрий. Бо іноді з “без вчора” приходить “ніколи”.

Сергій намагався згадати вчора. Даремно. Але випадково натрапив на лист у кишені. Там було написано:

“Ти знову на старті. Не зіпсуй цей варіант. І не шукай нас. Ми вже в іншому вчора.”

Він не впізнав почерк. Але… підпис був його.

Увечері він зробив щось незвичне — вимкнув телефон. І написав собі листа:
“Якщо прокинешся знову — знай, це вже третя спроба. І ти ще маєш шанс жити, а не згадувати.”

На наступний день він знову прокинувся. І вчора… було.

Але не так, як раніше. А краще.

P.S.

Кажуть, у Слов’янську іноді трапляються ранки без вчора. І якщо тобі випав такий — не панікуй. Це не втрата. Це тест. Не для того, щоб повернути пам’ять. А щоб зробити щось вперше — щиро.