57. КРИХТА ЧАСУ

У Бердичеві, між кондитерською фабрикою й старою аптекою, є булочна, яку ніхто не рекламує. Нема в Google Maps, нема в довідниках. Але її двері завжди трохи прочинені, і зсередини пахне так, ніби твоя бабуся тільки-но вийняла пиріг з духовки.

Сюди одного разу зайшла Аня. Програмістка, завжди в навушниках, завжди в дедлайні, завжди не там, де хотіла б бути. Вона хотіла просто кави. Але замість цього їй дали печиво. Маленьке, квадратне, з ромбиком посередині. І продавчиня сказала:

– Це “крихта часу”. З’їси — повернешся на один день назад. Але не повністю. Лише свідомістю. Щоб встигнути щось сказати. Або не сказати.

Аня посміялась. З’їла. Прокинулась вчора.

І все було, як і обіцяно. День перед цим. Всі ті ж слова. Ті ж помилки. Вона встигла не натиснути “надіслати” на повідомленні, яке зруйнувало стосунки.

Ввечері знову пішла до булочної. Але її не було.

Наступного тижня вона знайшла булочну знову. Інша вулиця. Та ж вивіска. Їй знову дали “крихту часу”.

Вона використала її, щоб виправити ще одну дрібницю — поговорити з мамою довше. Сказати “дякую” начальнику. Підняти очі від телефона, коли хлопець в автобусі усміхнувся.

Але з кожним днем, який вона “повертала” — ставало більше питань.

На п’яту “крихту” їй дали попередження:

– Що більше змінюєш — то менше твоє життя стає твоїм. Обережно. Ти вже не впізнаєш його.

Але вона не послухала. Почала жити в петлі “виправлень”.

Потім одного разу прокинулась… і не впізнала нічого. Інше місто. Інші люди. Інша Аня у дзеркалі.

В останній булочній їй дали печиво — трохи темніше, ніж завжди.

Продавчиня сказала:

– Це крихта вперед. Один день у майбутнє. Побачиш, що буде, якщо більше нічого не мінятимеш.

Вона з’їла.

І вперше — прокинулась не вчора. А зараз. І з відчуттям: цього разу нічого не треба змінювати. Просто жити.

P.S.

Кажуть, у Бердичеві є булочна, де можна купити час. Але дуже мало. І лише для тих, хто не хоче повернути минуле, а хоче краще прожити зараз. Бо навіть найсолодша крихта не замінить повноцінний день, у якому ти був собою.