49. ПЛУГ ІЗ БЛИСКАВКИ

Диканька. Земля ночей перед Різдвом, казкових відьом, химер і непроговорених секретів. Але є одне поле, куди ніхто не виходить навесні до першого грому. Там стоїть Плуг. Старий, іржавий, але… блищить. Бо кажуть — його створила блискавка. І щороку, коли перший грім ріже небо, плуг виблискує — і відчиняє ворота. Не в рай. Не в пекло. А в інший вимір, де все те, що ми не встигли зробити, ще чекає.

Петро був аграрієм-одинаком. Не вірив у містичне, але любив землю. Поле за Диканькою вважав “переспілим”, бо воно ніколи не родило. Йому сказали:

– Не чіпай його. Там плуг. Його ніхто не ставив. Він прийшов з неба.

Весна прийшла пізно. А 3 квітня гримнув перший грім. Петро саме був на тому полі. І побачив: плуг, що завжди був темний, засвітився, як оброблений метал.

І земля перед ним розкрилась тріщиною. Але не вниз — а вбік. Як двері, які відкриваються в бік… іншого.

Він підійшов. І побачив: інше поле. Але в ньому — себе. Молодого. З дітьми, яких у нього ніколи не було. З жінкою, яку колись кохав, але не залишився з нею.

– Це… я?
– Це ти, якби ти вибрав не працю. А серце, – почув він. – Але ще можеш пройти.

Голос був не зовнішній. Він ішов з плуга.

– Залиш усе. Ввійдеш — забудеш старе. Але будеш жити тим, чого бажав. Без страху. Без жалю.

Він сів навпроти. Мовчав. До вечора. А потім… відійшов.

З того часу він щороку приходив на поле в день першого грому. Сидів. Не заходив.

І казав:

– Я вже жив. І я ще живу. Але добре знати, що не все втрачено.

Плуг і досі блищить. Але його видно лише в перший грім.

P.S.

Кажуть, у Диканьці є плуг, який несе блискавку і відчиняє двері. Але тільки тим, хто шкодує. Якщо не шкодуєш — просто побачиш, як виблискує сталь на весняному сонці. І відчуєш: ти ще маєш шанс не робити того ж вибору вдруге.