43. МАМАЇВ ЧЕРЕП

Конотоп. Місто відьом і козацьких переказів. А ще — місце, де закинутий музей зберігає артефакт, про який не люблять згадувати офіційно. Череп. Його приписують самому Мамайові, але насправді… він говорить. Шепоче. Радить. Але тільки якщо його добре почистити. А ще — якщо він вирішить, що ти його слухаєш не заради вигоди.

Олексій був музейником. Його відрядили в Конотоп “перевірити фонди, навести лад”. Він був скептик, але з повагою до старовини. І от, серед речей у підвалі, він знайшов ящик із написом: “НЕ ВІДКРИВАТИ. ОСОБЛИВЕ.”

Усередині — череп. Жовтий, з тріщиною. А на ньому — викарбувана шабля. І записка:

“Тільки чистим серцем. І м’якою щіткою.”

Олексій витяг череп. Обережно почистив — зубна щітка, ватні палички, мікрофібра.

Увечері в кімнаті щось забурмотіло.

– Ліворуч не йди. Там пастка. І спину тримай рівно, не тільки в прямому ефірі.

Він подумав — втома. Але наступного дня впав стелаж у тій частині кімнати, куди він мав піти. Але не пішов.

Він почав записувати:

• “Не з усмішкою говори — з тишею слухай.”
   
• “Хочеш шляху — не бійся каміння.”
   
• “Всі шукають силу, але вона не в мечі. А в тому, хто не боїться бути смішним.”
   

І що більше він чистив — то ясніше ставали поради.

Олексій показав череп місцевому історику. Той, побачивши його, зблід.

– Це череп, знайдений на переправі. Кажуть, його козаки тримали як оберіг. І кожен гетьман радився з ним перед битвою. Але зловживав один — і той прокляв себе порадами. Бо череп не тільки радить. Він… знає тебе краще, ніж ти сам.

Через місяць Олексій перестав читати поради вголос. Став слухати серцем. І тоді череп почав не бурмотіти, а співати. Старі думи, яких не було в жодному архіві.

Він здав череп назад у фонд. Але перед цим почув останню пораду:

– Не неси мене далі. Ти вже почув, що треба. Інші почують своє.

P.S.

Кажуть, у Конотопі є череп, який радить тим, хто справді хоче почути. Але не всі витримують правду, яку він шепоче. Бо його поради — не про рішення. А про тебе. І що ти ховаєш між вухами, де ще не було слів.