36. ПОТЯГ В ОДНУ СТОРОНУ

Кривий Ріг. Місто довге, як спогад, і глибоке, як шахта. Тут є потяги на всі напрямки — на Дніпро, Київ, Одесу. Але є ще один. Без номеру, без станцій. Потяг, який з’являється рано-вранці, на запасній колії. І з нього ще ніхто не вертався.

Іван працював провідником. Старий професіонал: міг на нюх відрізнити графік від запізнення, знав пасажирів по ході. Одного разу під час нічного чергування на станції “Кривий Ріг-Головний” він побачив потяг, якого не мало бути.

Жодного запису в системі. Жодного освітлення. Але він стояв — чорний, блискучий, з вагонами без вікон. І на борту — табличка:

“В один бік.”

Усі пасажири були... тихі. Старі, молоді, без речей. Вони просто підходили, торкались вагона — і двері самі відкривались. Іван спитав одну жінку:

– Ви знаєте, куди їде потяг?
– Так. Туди, де вже не болить.

Він хотів зателефонувати диспетчеру — зв’язок зник. Коли повернувся до потяга, побачив: з нього вийшов чоловік, схожий на його батька.

Але батько помер 20 років тому.

– Не бійся, – сказав той. – Цей потяг не про кінець. А про перехід. Але тільки якщо ти готовий.

Іван не зайшов. Але щотижня він повертався на станцію, перевіряв ту колію. Інколи потяг знову з’являвся. І завжди знаходився хтось, хто сідатиме без вагань.

Кажуть, одна дівчина сіла — і на ранок в її квартирі з’явилась листівка:
“Я щаслива. Тут немає страху. Дякую, що не тримав.”

P.S.

Кажуть, у Кривому Розі є потяг, який не оголошують у розкладі. Якщо ти бачиш його — подумай, що тебе тримає. Бо потяг не зупиняється даремно. І не всім пропонує місце. Але якщо вже запропонував — значить, ти щось не відпустив.