32. ДВЕРІ В КОЛОДЯЗІ

Кременчук. Місто, розділене Дніпром, але з’єднане тисячами історій. І в одному із старих районів, під закинутим двором, стоїть кам’яний колодязь. Колись він давав воду. Потім — лише ехо. А тепер? Лише у дні рівнодення, на мить, він перетворюється на двері. Не для всіх. І не в будь-куди. А туди, де ще можна щось змінити.

Олег — археолог-аматор. Любив усе старе: від фоліантів до цегли. Він натрапив на згадку про “ходи під Кременчуком” в одному з документів з XIX століття. І всі посилання вели до старого колодязя на перехресті вулиць, які вже змінили назви тричі.

– Вода в ньому давно висохла, – казав місцевий дід. – Але деякі речі… ще течуть.

Олег прийшов у день весняного рівнодення. Ранок був туманний. Колодязь стояв, як завжди: порослий мохом, зірваний ланцюг, тиша навколо.

Але рівно о 12:00… щось клацнуло. Каміння ніби ввібрало світло. І внизу — з’явився вогник. Як лампа в глибині.

Він нахилився. І побачив двері.

Старі, дерев’яні, з кованою ручкою. І табличкою: "Заходь лише з наміром."

Він не встиг подумати — вже спускався. Сходи з’явились з темряви. Довгі, трохи вологі. Але внизу — сухо. І... мовно.

Там не було кімнати. А простір. Ніби весь твій розум став кімнатою. І в кожному куті — щось знайоме: голос мами, запах улюбленої книги, образ дівчини, яку не наважився поцілувати.

Двері вели… у спогади. Але не просто спогади. А варіанти. Як могло бути. Як буде. І — як ще можна.

У центрі стояв стіл. На ньому — пісочний годинник. І записка:

“Обери один момент. Один шанс. Все інше — лишиться.”

Олег вибрав. Той день, коли не сказав “так” на запрошення виїхати за кордон. Перегорнув пісок. І… знову був на поверхні.

У руках — документ про роботу за кордоном. Дата — сьогодні.

Він повернувся через пів року. Але колодязь був… порожній. Лише каміння. І жодної щілини.

Дід, що сидів неподалік, сказав:

– Якщо вже заходив — двері не відкриються знову. Хіба що для когось нового. Але не бійся. Вони ще з’являться. Комусь, хто знову потребує шансу.

P.S.

Кажуть, у Кременчуці є колодязь, що перетворюється на двері двічі на рік. Якщо побачиш його світло — подумай, що ти хочеш змінити. Бо всередину пускають лише з наміром. А назад — вже не таким, яким був.