24. РАКЕТА З ПЕКЛА

Житомирщина. Область, де ліси мають свій характер, а колишні військові об'єкти не люблять, коли про них згадують. Особливо ангар №7, захований між соснами. Кажуть, щось злітає з нього ночами. Але не в небо. А кудись туди, звідки ніхто не повертається з багажем.

Толя був техніком на станції спостереження. Робота скучна, але стабільна: записувати шум, фіксувати польоти, тримати мікрофони ввімкненими і вчасно вимикати фантазію.

Але поруч був старий ангар. Закритий, заварений, на якому навіть фарба не трималась. Звали його "Сімка". Його офіційно не існувало. Але з нього щоночі… йшло світло. І звук. Як зліт старої ракети.

Одного вечора Толі стало нудно. Він взяв бінокль, посвітив на ангар — і побачив, як двері відкрились самі. І щось... блищало всередині. Не техніка. Не дрон. А силует, схожий на ракету з дитячого малюнка. Тільки вона… дихала. Як звір.

Наступної ночі він підійшов ближче.

Всередині ангару було порожньо. Але підлога — тепла. Як після запуску. І повітря — електризоване. Наче хтось щойно залишив цю реальність.

У центрі стояв пульт. Старий, з кнопками, що не світяться. Але коли Толя доторкнувся — кнопки загорілись. І прозвучало: "Готово до старту. Виберіть напрямок: Вгору. Вниз. Назад. В нікуди."

– Це… жарт? – спитав Толя. Але ніхто не жартував.

У записах Толі з’явились перешкоди. Хтось говорив:
– Координати прийнято. Примара завантажена. Політ без страху. Повертатися не планується.

Він почав досліджувати. Знайшов старого військового, який зник у 80-х. Той жив у лісі, сам. І сказав:

– Вони будують ракети для душ. Не для тіл. Злітає не те, що ми бачимо. А те, що ми не встигаємо прожити. І якщо ти почув виклик — значить, є шанс, що твоя душа вже там.

Толя більше не міг спати. Йому снилась ракета. І він у ній — як пасажир. У кріслі. Без ременя. І в панелі перед ним горіло:

– Старт: коли перестанеш питати "чому?"

Одного разу він не повернувся з нічної зміни. На пульті залишилась записка:
"Я не боявся. Просто хотів побачити, чи є межа у напрямку 'в нікуди'."

P.S.

Кажуть, на Житомирщині вночі чути гул. Іноді — навіть бачать силует. Якщо побачиш ангар, що світиться зсередини — не заходь. Хіба що тобі більше нічого втрачати. Бо ракета з пекла літає без посадки. І зворотний квиток у неї — лише в одному випадку: коли ти ще не забув, хто ти є.