22. КІТ ІЗ ПРИВИДАМИ

Суми. Місто спокійне, наче чай без лимона. Але є там один чорний кіт, якого не торкається дощ, не помічають собаки і якому завжди поступаються дорогу. Бо за ним ходять... тіні. Не люди. І не зовсім привиди. Щось посередині. І йдуть вони туди, куди веде кіт. А веде він завжди туди, де щось має трапитись.

Артем працював нічним охоронцем в музеї у центрі Сум. Робота проста: сидиш, п’єш чай, раз на годину проходиш по залах з ліхтариком, і головне — не спиш, бо камера біля входу — з мікрофоном.

О 03:17 ночі він побачив кота. Чорного. З блискучими, як ртуть, очима. Той сів перед дверима, подивився прямо в камеру — і посміхнувся. Принаймні Артему так здалося. А потім… з-за нього вийшли тіні. Багато. Високі, низькі, розмиті, мов фільм на VHS.

Артем думав, що це збій. Глюк. Але на камерах було видно — кіт справді стояв. І тіні йшли за ним через площу. Повільно. Без звуку.

На ранок він розповів прибиральниці тьоті Валє, жінці, що бачила більше, ніж Вікіпедія:

– То кіт із привидами, – сказала вона. – Ходить раз на місяць. І водить тих, хто не дійшов. Не додому. Не в рай. Не в пекло. А в тишу.

Тієї ночі Артем почув шепіт. Звучало, наче хтось називає його ім’я. Але позаду нікого не було.

Кіт з’явився знову. На цей раз – в холі. Просто сів навпроти. І не моргав. Його очі світились, як місяць перед бурею.

А тіні... стояли біля картин. Дивились. Рухались повільно. І деякі з них мали... його риси.

– Що ви хочете? – прошепотів Артем.

Тіні мовчали. Але одна з них поклала палець собі на губи.

Тьотя Валя дала Артему старий хрестик і сказала:

– Не щоб боротись. А щоб пам’ятати, хто ти. Бо якщо підеш за котом — повернешся іншим. Якщо повернешся.

Наступної ночі кіт підійшов до самих дверей. І вперше... озвався.

– Ходімо. Ти не боїшся. А вони чекають.

Артем не пішов. Але двері самі відчинились. І з того часу — щомісяця — він бачить, як тіні знову йдуть за котом. Без страху. Без гніву. Просто — йдуть.

P.S.

Кажуть, якщо у Сумах ти побачиш чорного кота, що не боїться світла — не чіпай його. І не йди за ним. Бо він несе за собою тих, хто хоче тиші. Або… пам’яті.