21. ХРЕСТ НА БОЛОТІ

Волинь. Між соснами і торфовищами, між жаб’ячим кваканням і туманами, які спадають, як ковдра на сплячу землю, є місце. Болото. І в ньому — хрест. Він не стоїть. Він тоне. І знову виринає. Але не просто так. Кожного разу — перед чимось поганим.

Настя приїхала в село Зелене — до бабусі на літо, як щороку. Все звично: пиріжки з капустою, тінь у коморі, інтернет "через пень-колоду" і старий телевізор, який ловив тільки два канали і третю світову, якщо антену скрутити вузлом.

Біля села було болото. Справжнє. Тягуче, дике, живе. Бабуся попередила одразу:

– До болота не йди. Там хрест. Він з’являється, коли щось має трапитись. А коли з’явився — вже не відвернеш.

Перші дні були спокійні. Настя допомагала на городі, читала книжки, слухала бабусині байки. Але щовечора з болота тягнув вітер — вологий, з запахом тліну й кори.

На третій день, прокинувшись рано, Настя вийшла в сад… і побачила його.
Хрест. Посеред болота. Високий, похилий, дерев’яний, із слідами часу, як зморшки на обличчі. Він не стояв — він виринав з води. І на мить здалося: хрест… дихає.

Ввечері в селі трапилась пожежа. Згоріла хата дядька Петра. Люди не здивувались — тільки шепотіли:

– Хрест виринув. Як завжди.

Бабуся розповіла:

– Колись на тому місці втопилась дівчина. Від горя батько поставив хрест. Але болото його затягло. А з того часу… щоразу, як біда насувається — хрест знов виринає. Мов попередження.

– Але чому не врятуватись? Якщо бачиш — чому не можна щось змінити?

– Бо бачиш не що буде, а що може бути. Болото не пророкує. Воно… нагадує. І лишень тим, хто готовий слухати.

Настя не могла забути хрест. Вона почала снити його. Він кликав. Тихо. Без звуків — але з відчуттям: “прийди”.

І одного світанку вона пішла.

Болото зустріло її мовчки. Хрест вже стояв. А в каламутній воді вона побачила... себе. Але іншу. Зморену. Самотню. З очима, що бачили занадто багато. І на шиї — амулет, який колись вона загубила. Але ще не загубила.

Вона відсахнулась. Побігла додому.

Настя розповіла бабусі. Та кивнула:

– От і добре. Хрест тобі показав можливе. Ти його побачила — значить, щось зможеш відвернути.

З того дня Настя почала частіше дзвонити додому, більше дбати про близьких. Вона знала: все, що показало болото — не фатальне. Але можливе.

P.S.

Кажуть, якщо на болоті з’явився хрест — не панікуй. Подивись уважно. Бо, можливо, в ньому — твоя відповідь. І шанс зробити інакше. Поки не пізно.