13. ВОРОН ІЗ ПРИЛУК

Чернігівщина. Прилуки — місто старе, мов борщ третього дня. Тут усе знає про себе: вулиці, дерева, навіть птахи. Особливо один. Ворон. Який говорить. Але тільки фразами… твоєї бабусі.

Марко приїхав у Прилуки до бабусі. Старенька хворіла, і треба було допомогти — принести, підсипати, побути. Він любив її, але з дитинства боявся: вона завжди знала, коли він щось накоїв. І говорила так, що аж совість тремтіла.

Бабусі вже не було пів року. А на подвір’ї оселився ворон.

Ворон сидів на груші і коментував усе, що робив Марко:

– Руки помий, не вівця ж!
– Холодно, вдягни капці, щоб ангели не сміялись!
– Іди вже їсти, бо худий, як світло після суботи!

– Що за чорт? – подумав Марко. – Це ж бабусині фрази! Один в один!

Марко намагався зловити ворона. Не вийшло. Пробував ігнорувати — ворон ображався. Тоді він вирішив заговорити:

– Ти хто такий?

– А ти чий такий, що без шапки бігає? – відповів птах. – Я той, хто лишився. І той, хто наглядає.

Марко зрозумів: ворон — не просто ворон. Це щось на кшталт бабусиної свідомості, яка вселилась у птаха. Бо хтось же мусив стежити, щоб онук не їв хліб без масла.

З часом Марко звик. Навчився слухати. Ворон не просто говорив — він підказував. І коли Марко не знав, як вийти зі складної ситуації — чув фразу:

– Коли не знаєш, як, зроби по совісті. Або по-бабусиному — то майже те саме.

P.S.

Кажуть, у Прилуках живе ворон, що цитує бабусю. І якщо ти почув у спині знайоме:
“Щоб я тебе не бачила з тим телефоном у туалеті!”,
– не дивуйся. Просто… привітай бабусю.