5. ПОТОЙБІЧНИЙ ТРАМВАЙ

Львів. Місто, де час скрипить бруківкою, кав'ярні пахнуть чимось недобрим (але смачним), а трамваї іноді зникають не лише з розкладу. Є один, про який мало хто говорить. Трамвай №0. Його кінцева — станція “Ніколи”.

Влад — львівський студент філософського факультету, а за сумісництвом — міський байкар. Він не вірив у містичне. Вірив у каву, стипендію і те, що трамвай №2 завжди запізнюється. Але після того, як йому наснився старий водій у формі 1930-х років і сказав “Не сідай у нуль. Станція – не для тебе”, Влад... зацікавився.

– Я що, божеволію? – спитав він у свого друга Юрка.

– Якщо божеволієш – то не сам. Мені баба казала: є трамвай без номера, чорний як ніч. Хто зайшов – той себе не наздожене.

У понеділок вночі, десь біля Погулянки, Влад побачив його. Чорний трамвай, без ламп, без звуків, тільки глухий лязкіт, наче з іншого виміру. На табло — “0”.

– Це жарт? – спитав він сам себе. Але зайшов.

Всередині сиділи… не зовсім люди. У кожного – обличчя розмите, як у сні. Хтось шепотів, хтось просто дивився у вікно, де була не вулиця, а нічна пустеля з блимаючими зірками, що падали вгору.

Водій мовчав. Виглядав як той із сну. І погляд мав… сумний.

Кожна зупинка мала назву, якої не існувало:

• “Останній шанс”
   
• “Що було”
   
• “Міг би сказати”
   
• “Твоя правда”
   
• “Ніколи”
   

На зупинці “Ніколи” всі пасажири встали. Влад – ні. Його ноги злиплись з підлогою.

– Ти ще не готовий, – прошепотіла жінка поруч. – Але ще раз сядеш – вже не вийдеш.

Він прокинувся. На лавці. Під Костелом Єзуїтів. У руках — старий квиток, датований 1928 роком. На ньому – напис: “Пасажир №47. Зворотній квиток використано.”

Після цього Влад змінився. Він знав, що трамвай №0 існує. Але не для всіх. І він з’являється не тоді, коли ти його чекаєш — а коли ти вже втік від себе.

Кажуть, що трамвай №0 з’являється раз на місяць. У повний місяць. І тільки тоді, коли хтось хоче змінити минуле.

А Влад? Він тепер працює гідом. І закінчує кожну екскурсію словами:

– Якщо побачите трамвай без номера — не сідайте. Бо звідти можна вийти лише в себе. А це не всім по зубах.