4. КОЗАЦЬКИЙ ВАМПІР

Чигирин. Колиска козацтва, порохівниць і легенд, де навіть місяць на небі схожий на куліш. Але є історія, яку воліють не згадувати вголос — про козака, що не пив кров… бо йому більше смакував самогон.

Петро був істориком. А ще він був — чесно кажучи — диваком. Він вірив, що українські вампіри існують. Але не кусають усіх підряд, а обирають жертву… за запахом горілки.

Його колеги з кафедри археології називали це “синдромом хронічного бурякового фольклору”. Але коли Петро отримав грант на дослідження “Нечиста сила у козацькій спадщині: між легендою і горілкою”, він першим ділом поїхав у Чигирин.

Він зупинився в хаті діда Трохима, місцевого знавця і контрабандиста народної мудрості.

– Ти того, – казав дід, – з вечора не ходи до старого кургану. Бо там іноді гуляє Петрик. І не той, що п'є, а той, що вже давно… не дихає. Але в шароварах — красень!

– І хто це такий?

– Та хто-хто… Козацький вампір. Кажуть, його не хрестили, бо священник був зайнятий, а потім він подався у Січ. Та не до людей, а до ночі…

Увечері Петро, звісно, пішов до кургану. Як справжній дослідник. І прихопив із собою пляшечку самогону “на наукові цілі”.

І правильно зробив.

Бо з тіні вийшов… високий чоловік у шароварах і вишиванці, з шаблею на спині, але з тремтячими ніздрями:

– Самогон?.. Боже, брате, нарешті! А то ті сучасні – одні смузі носять…

Петрик-вампір виявився дуже балакучим. І не зовсім страшним.

– Я, брате, не кровожерливий. Я по любові. По пісні. І по сальцю з часничком. А кров… то нудно.

Він розповідав, як скучив за козацькими вечорницями, за бандурою, за полюванням на місяць і бабами, що “плюють три рази, як бачать нечисту силу”.

– А зараз що? Tinder! Swipe наліво — swipe направо! Я тобі кров дав, а ти мені “не мій тип”…

Петро сидів, записував. І вже був майже на “ти” з нечистю, коли Петрик похитав головою:

– Але є проблема. Щоб не зірватися і не зробити глупство, мені треба… погуляти. Три рази на рік. Випити. І заспівати “Ой у лузі червона калина”. Якщо ні – рветься шабля, і я знову дикий.

Петро вирішив діяти. Він влаштував нічний фестиваль біля кургану: “Козацька ніч з вампіром LIVE”. Зібралися всі: історики, селяни, навіть кілька блогерів-містиків.

Вампір вийшов до сцени, трохи невпевнено. Заспівав. Потім – випив. Потім – танцював гопака так, що навіть Google Maps оновив супутникові знімки.

Після концерту зник у ніч. Але пообіцяв повертатися щороку, як “фольклорна ластівка на самогон”.

Кажуть, зараз Петро читає лекції в університеті. Його предмет — “Символіка шаровар у трансформації вампірської ідентичності”. А ще він щоночі залишає на підвіконні сто грамів і трембіту. Бо ніколи не знаєш, коли до тебе постукає шароварами... Козацький вампір.