Глава 28

Після всіх пригод і відкриттів, які пережили Мирон і Соломія, вони нарешті поверталися додому. Відчуття, яке охоплювало їх на кожному кроці, було важко передати словами. Втомлені, але щасливі, вони йшли в напрямку знайомого села, де їх чекала тепла осіння вечірня атмосфера.

Повітря було наповнене запахами готується їжі та деревного диму. Осінь, з її золотими і червоними барвами, наче обіймала їх, приносячи відчуття спокою і затишку. Всі ці дні вони були так далеко від дому, але тепер все здавалось неймовірно близьким.

— Ми вдома, — сказала Соломія, дивлячись на знайомі будинки. — Це так дивно після всього, що ми пережили.

— Так, але відчуваю, що ми змінилися, — відповів Мирон, злегка посміхаючись. — І все стало іншим.

Коли вони увійшли до будинку, в коридорі їх зустріли батьки. Мама посміхнулась, помітивши їх втомлені, але щасливі обличчя.

— О, мої дорогі, ви повернулись! — сказала вона, обіймаючи їх. — Як пройшла ваша подорож?

— Це було неймовірно, мамо, — почала Соломія, але не змогла сказати більше, бо вся втома раптом накрила її.

Батько відчинив двері до кухні, і вони побачили, як на столі лежала тепла вечеря, аромат якої заповнив кімнату. Усі ці дні подорожі вони мріяли про таку вечерю — просту, домашню, смачну і затишну.

— Ми приготували вашу улюблену страву, — сказав батько. — Вечеря вже готова, сідати за стіл.

Діти сіли за стіл, і ось тепла їжа заповнила їх шлунки, а серце — радістю та вдячністю. Вони знали, що кожен день цієї подорожі зробив їх сильнішими, а цей момент був таким важливим — повернення додому.

Тепер, сидячи за столом і насолоджуючись їжею, вони розуміли, що попереду багато нових пригод, але сьогодні вони були просто вдома, у своїй сім’ї, в оточенні тепла і затишку. І це було найкраще.