Глава 23

Після ночівлі в старому млині Мирон і Соломія знову вирушили в дорогу. Вони йшли довгими стежками, що вели вгору, і що ближче вони підходили до гір, то крутішими ставали підйоми. Дорога була складною: доводилося переходити через струмки, пробиратися крізь зарості й обходити великі валуни.

— Нам ще довго йти? — запитала Соломія, витираючи піт із чола.

— Якщо мапа не бреше, ми вже близько, — відповів Мирон, розглядаючи старий папірець.

Цуценя весело бігало поруч, зовсім не втомившись від подорожі. Воно то обганяло їх, то поверталося назад, ніби перевіряло, чи все в порядку.

Після кількох годин підйому вони нарешті вийшли до гірських схилів. Попереду височіли могутні вершини, що здавалися недосяжними.

— Ось ми й дісталися, — сказала Соломія, вдивляючись у стрімкі скелі.

— Але це ще не кінець, — відповів Мирон, витягуючи мапу. — Нам потрібно піднятися якомога вище, щоб побачити точку на мапі.

Вони почали сходження. Каміння під ногами ковзало, а вітер зривався поривами, ніби намагався збити їх із дороги.

— Тримайся міцніше, — попередив Мирон.

Він допомагав Соломії, коли стежка ставала занадто крутою, а цуценя легко стрибало між камінням, не відчуваючи жодних труднощів.

— Воно ніби народилося в горах, — усміхнулася Соломія.

Але чим вище вони піднімалися, тим складніше ставало. Деякі стежки були занадто вузькими, і їм доводилося повільно пересуватися, щоб не впасти.

— Головне — не дивитися вниз, — сказав Мирон.

— Пізно, — прошепотіла Соломія, стискаючи його руку.

Коли вони нарешті дісталися до невеликого плато, зупинилися, щоб відпочити. Перед ними відкривалася неймовірна панорама: далеко внизу розкинулися густі ліси, а річки виблискували під променями сонця.

— Це просто неймовірно… — сказала Соломія, вдивляючись у далечінь.

Мирон розгорнув мапу й почав звіряти її з навколишнім ландшафтом.

— Ось там, — він вказав на точку десь за іншою вершиною.

— Це ще далеко? — запитала Соломія.

— Думаю, нам доведеться заночувати тут, а завтра продовжити шлях, — відповів Мирон.

Вони зібрали хмиз і розвели багаття. Вогонь приємно зігрівав, а в повітрі відчувався запах диму та гірських трав.

Цуценя вмостилося між ними, згорнувшись у клубочок.

— Завтра ми будемо ще ближче до розгадки, — тихо сказала Соломія.

— Так. Але що б там не було, ми впораємося, — впевнено відповів Мирон.

Ніч настала швидко, огорнувши все темрявою. Вдалині чути було загадкові звуки, ніби вітер грав на скелях свою стародавню мелодію.

Попереду чекали ще більші випробування.