6. Постріли та смерть

          - Ха, масони блін, 

          - Нєєє, Ілюмінати. 

          - Те що ми будем чинити на грані фолу, криміналу. Ми, скоріше за все, просто банда. 

          - Cosa Nostra хи-хи… 

          - Та ні хлопці, Ми не сицілійська  мафія, не "Гострі картузи» і не «Сини анархії». Але те що ми будемо робити – терор і страх. Знищення чужого майна, сподіваюсь до людей справа не дійде. Уфф. 

          - Більшість наших дій будуть по за законом. Законом цієї беззаконної держави. 

          - Так Марк, повна таємність і жодних слідів. Ніде і ніяких. – Ніхто не зауважив як в приміщення тихенько «прошмигнули» двійко «бойових» подружок. 

          - Ми не зрозуміли! Що це тут за зібрання самців? Ви геть подуріли, чи що? Коли це чоловіки могли нормально щось зробити чи зінтригувати? Га? 

          - Бро нас спалили! Попухали!  

          - От вам перший урок хлопці з обережності. Дівчата сюда сідайте ближче столу.  

          Коли шум, гам і кпини закінчились спокійно все обговорили знову. Вирішили провести дві акції одночасно: в Києві і на межі Закарпаття та Львівської області. Вирішили почати з верхівки: Кабмін, МВС, міністерство охорони здоров’я, міністерство захисту довкілля та природних ресурсів вирішили покарати з особливим цинізмом.  

          - Дурна ідея. Давайта для початку поїдемо до людей, я словом Божим спробую когось переконати, - отець Петро вірив не лише в Бога, в нього ще збереглась віра в людей. 

          - Брат Тарас по злому відповів: - Болік, ти з глузду зїхав? Кого ти там хочеш переконувати? Будеш їм св’яте письмо читати? То прості злодії та корупціонери при владі а ті  хто пилить ліс і везе ліс, їм треба заробити на кавалок ковбаси , хліб і пляшку. Дітям дурним щось їсти дати..  

          - Льолік, але-ж вони не всі цілком дурні.  Бачать що з гір селевими потоками дома їхні в пекло змиває і кінця тому нема.  

          - Вони вірять що їхню хату Бог збереже і все буде добре. 

-  А тим хто в Києві взагалі  Карпати «похєру».

          - Та добре, добре, дай Боже. Завтра в Межигірський район рвонем, дзвонили звідти небайдужі.  

          Наступнго дня ватага з 15 байків вирушила з гуманітарно – просвітницькою, але дещо наївною місією в гори. На виїзді з лісової дороги на трассу зупонились. Частково перекрили байками дорогу і почали чекати на  «заблукалу паству» Паства невдовзі надїхала з риком потужних «Уралів» та «КРАЗів». Перший посигналив, посигналив, треба – ж кругляк на станцію везти а тут якісь мотоциклісти «засрані» вирішили дорогу перекрити, «тьфу, куррва»! 

          Петро в рясі і з простим хрестом вийшов на перед до лісовозів. З водійського місця зіскочив дебелий водій, в замурзаній робі, брудних чоботах і синьою зпитою пикою. З пасажирського місця виліз майже такого-ж штибу тип. Двері кабіни він залишив відкрими і рушницю в його руках ніхто не помітив. Двигуни лісовози не глушили.  

          - Що тобі ксьонз? – проричав водій. – Чого ви, до курви матері, тутка й во повставали, перегородилис-ти нам дурогу! Валіт гет звідси-ля скоро! 

          - Слава Ісу! Прошу пана великий гріх берете на душу безсмертну вашу. Той ліс то божа домівка для всіх живих сотворінь які тут мешкають, птахів, звірей. А де ж ваші діти й онуки підуть гриби та ягоди  збирати? 

          - А хто наших дітисок, пуцьвірків тих голодних, голозадих нагодує нинька? Ти Вашмосць? Нєєє. Не ти, і не та всрата держава злодійска! Йдіт гет з дороги, ми все йно тут поїдем, Місько давай встраш їх би знали з ким сі хочут тєгати! 

          Два постріли з за дверей гримнули гучно. Всі хлопці колишні  АТОшники одразу були на землі, в траві, в кюветі. Петро впав на спину. Багатотонні лісовози чіпляючи колесами траву та половину дороги рушили, по ходу під колесами тріщали байки.   

          - Братику, братику, що ти? Що?  - Тарас впавши на коліна біля брата тримав його голову і ридав.  

Ватага підійшла до братів і обступила довкола. Дехто з хлопців тихо матюкався, хтось,  щось сказав за артерію і швидку смерть. Всім було паскудно. Підійняли два вцілівші байки, хтось говорив з міліцією: 

          - Так, так. Водій лісовоза застрелив людину.  5 хвилин тому. Мене звати? Приїдьтевже сюди на місце хутчіше.  Я, ми всі підпишемо свідчення. Нас тут більше десяти свідків. І номер того лісовоза є 

Чого і слід було чекати: водії заднім числом виїхали за кордон на заробітки. Хто був за кермом Уралу і поряд не відомо – якісь вільнонаймані люди, яких теж знайти виявилось неможливим.