Карпатський скарб

- Маячня!.. Це усе...якась...повна маячня! - вона ледь дихала від бігу. Зелені перелякані очі глянули в дзеркало на стіні вбиральні. Навіть тепер, під владою страху, вона нагадувала янгола. Світле сріблясте волосся вибилося із французької коси, на щоках рум`янець, губи трохи припухли, а ці очі!.. Зелені, ясні, нині аж надто великі від страху, та все одно прекрасні!

- Каблучка не може стежити за мною очима! Це ж метал! І звідки у кільця візьмуться очі?!- красуня провела рукою по обличчю. - Дідько, нащо ж я її тоді підняла?..

Тиждень тому, під час осіннього походу в Карпати з друзями, Ярина знайшла серед руїн одного з замків давнини срібне кільце - летючу мишу з розправленими крилами. Каблучка здавалася старовинною, однак, як тільки дівчина почистила її від бруду, так і засяяла білосніжністю срібла, що трохи засліпила навіть! Загубив хтось, подумала тоді білява туристка, та механічно поклала знахідку до кишені. Веселощі біля багаття чекали!

Вже вдома вона згадала про срібного кажана, приміряла, наче й дивно, та гааааарно! Одначе протягом дня Яринці все марилось, що миша стежить за нею своїми срібними оченятами. І наступного дня так здавалось, й тепер от... Дівчина намагалась зняти кільце, та воно наче вчепилося в палець! Це дивно, бо в горах каблучка виглядала більшою в діаметрі и мала легко зіскочити з руки...

І ось Ярина знову намилювала палець у вбиральні універу, тихенько утікши з пари. Каблучка не хотіла зніматися аж ніяк!

В раковину впала червона крапля.

- Трясця тобі!.. Я шкіру обдерла! Клята миша!!! Що це?.. Як?.. Що ти робиш?!! Облиш мене!!! Геть!..

***

Сама ти клята миша! Чого так волати?.. Уммм, нарешті я крові посмакую, яке блаженство... Стільки часу в холоді пролежати, це ж треба! А що сталося, власне? Не можу пригадати... О, ні! Я мушу врятувати їх! Або ж…

П’ятсот років, так, п’ять століть минуло з тих страшних, але ж і дивовижних подій! Я тоді була звичайною летючою мишею, хм, гаразд, незвичайною, адже служила чаклунці у вампірському замку в горах. Чарівниця-кровопивця створила мене, кажана із людською свідомістю й крихтою магії, собі в поміч. Я приносила складові для зілль, розкладала пергаменти й записувала нові закляття, розважала чаклунку сумними ночами...і була абсолютно непомітною для вампірів. Ні-ні, вони бачили й чули мене, та їх зухвалість й гордовитість не давала  й крихітної змоги опуститися до такого ницого створіння, як я. Моя господиня також не вважала мене за живу істоту, радше за розумну іграшку.

Усе в замку великого князя вампірів було добре: незаймані дівчата на вечерю, часом й хлоп’ята - бо ж смаки у кровопивць бувають різні, нові навернуті вампіри із знатних сімей, абсолютний страх простих смертних перед вампірами. Я літала з дорученнями у містечко поблизу замку, чула багато страшних оповідей про те, що коїться у замку на горі. Мене і забавляв страх людей, і дивувала їх обізнаність, адже всі їх розповіді були про реальні події.

Так, я пам’ятаю, як уперше чаклунка взяла мене на нічне полювання вампірського кодла. Вони тоді вирізали ціле селище, не змилувалася навіть над немовлятами. Мені моторошно було, зізнаюсь, хоча кров я люблю. Ще й розсадили всіх мерців на центральній площі у фантасмагоричну композицію. Людська легенда про це носила назву «Бал мертвих під повним Місяцем». Ця подія була давно, півстоліття минуло, а легенда жива й незмінна. Хто її вигадав, хто переказує? Й подібних легенд було безліч, як мені вдалося почути.

Я поділилася своїми думками щодо цього з чаклункою, та вона лиш відмахнулася від мене. Звісно, я лише миша!.. А даремно мене не слухали.

Тієї ночі вампіри з князем на чолі знов гуляли, проливаючи кров викрадених жертв та вітаючи в своїх рядах нового кровопивцю - п’ятого сина барона із сусідньої держави. Я дрімала в башті чаклунки, втомившись розкладати склянки із нутрощами щурів. Та тут все заполонив дим...

Вампіри бігали, шукаючи шлях до порятунку й втечі, та скрізь палав вогонь й стирчали кілки із срібними наконечниками. Хто це зробив? Коли?.. Чому ніхто не бачив, що нас оточили? І всі таємні ходи було блоковано. Це точно не просто так!

Одна з коханок князя виявилася зрадницею. Двісті років тому він викрав юну дівчину з того самого селища, де я частенько літала й слухала легенди. Вона була такою гарною!.. Однак для вампірського частування не підходила, бо вже пізнала кохання. Князь навернув її, просту селянку, зробив подібною собі кровопивцею, бо жадав тієї неземної дівочої вроди поряд із собою. Та вона не стала такою, як усі. Дівчина була закохана, й сила любові в серці зберегла її душу. Два століття вона чекала на помсту, крадькома ходила до рідного селища, милувалася своїм коханим аж до самої його смерті... а тоді почала підбурювати народ. За більш, ніж сто років таємної діяльності рух опору кривавому князю набув грандіозних масштабів. Люди були дуже могутніми, а ще підтримка селянки-вамірки… І замок вампірів впав.

Моя чаклунка швидко зібрала в своїй башті князя та його найближчих поплічників та найдавніших коханок. В неї було зілля на подібний випадок. Розумна й передбачлива відьма! Вона винайшла обряд, під час якого змогла обернути вампірів на срібні прикраси. Так їх точно не знайдуть мисливці, бо хто ж збагне, що великий князь - то лишень перстень, ще й срібний! Та перед обрядом чаклунка вхопила мене й мовила, що я також буду обернена на каблучку, ще й першою, що саме я стану ключем до визволення всіх вампірів. Моя свідомість зберігалась, а для того, щоб прокинутись, я маю скуштувавши людської крові. Потім я мушу знайти довірливу жертву, обдурити й заманити в замок, чи його руїни - це дивлячись, що ж накоять тут мисливці на кровопивців. І коли жертва буде поряд із зачарованими вампірами, я маю пролити краплю крові, що її чаклунка заховає в моєму новому срібному тілі, на її прикрасу-прихисток. Тоді вона відродиться й проведе обряд для всіх інших. Й усе має бути зроблено саме так! Бо інакше вампіри не стануть знов собою, і я навіки залишусь лиш каблучкою.