Таємниця гори Темінь: Карпатські гноми.

Над Карпатськими горами сяяло яскраве літнє сонце. Тиша і спокій огортали верхівки стародавніх і могутніх гір. Лише над однією височиною тривожно і нестримно кружляв старий орел, люди називали цю гору Темінь. Річ у тому, що вже сотні років з усіх боків цю гору обступали непрохідні карпатські ліси. А сама Темінь була покрита гострим камінням і щедро поросла мохом. Темно і незатишно було, навіть, поблизу цієї гори. Місцеві жителі оминали її стороною і не ходили забирати в цю місцину ні грибів, ні ягід.

Та цього дня недаремно кружляв над горою старий орел. Птаху була відома страшна таємниця гори Темінь. З давніх давен, подалі від людського ока поселилися в Карпатах лісові гноми. Були вони далекими родичами людей, проте мали надзвичайно низький зріст, дуже пишне волосся і бороду. Карпатські гори, гноми облюбували за надзвичайну красу і тишу. Однак, по мірі заселення гір людьми, вони мусили відходити в глиб лісу все далі і далі, аж поки не оселилися на горі Темінь.

Незважаючи на невеличкий зріст, карпатські гноми були спритними, працьовитими  і дуже прудкими. Характер мали добрий і миролюбивий, їм подобалось милуватися верхівками древніх гір і слухати, як хлюпоче вода в швидких гірських потоках. Харчувалися гноми здебільшого білими грибами та різноманітними лісовими ягодами. Зрідка любили поласувати свіжим молоком і бринзою. Знайшовши прилисток на горі Темінь гноми багато років жили в мирі і злагоді. А ховалися вони від людей не тільки через свій малий зріст, але і через свої чарівні вміння.  Кожен гном володів трьома чарівними вміннями.

Першими чарами було вміння ставати невидимими. Це вміння вони застосовували коли з гір спускалися на полонину до людей, щоб не розсекретити своє існування і нікого не злякати.

Другі чари це вміння надзвичайно швидко рухатися. Карпатські гноми могли утікти від будь якого переслідувача, будь то людина, вовк чи дикий кабан.

Треті чари на думку лісових гномів були найбезглуздішим їх вмінням. Вони вміли шукати сховані в землі скарби. Саме через здатність точно і швидко вираховувати місце, де ретельно закопані скарби, і ховалися лісовики від людей на горі Темінь. Ще в давні часи гномів не раз неволили злі люди і змушували розшукувати по горах таємні схованки з золотом. Бачачи людську скупість  і ненаситність вирішили гноми затаїтися в горах. Адже не бажали, щоб їх чарівне вміння слугувало людській жадобі. Так і минали роки. Серед місцевого люду збереглося чимало легенд та переказів про чарівних лісових гномів, утім їм мало хто вірив.

Цього спекотного літа в карпатські гори приїхали відпочивати люди з великого міста. Почувши легенду про карпатських гномів вони довго сміялися  з наївності місцевих жителів. Проте, дивна оповідь таки запала в їхні жадібні душі і вони забажали перевірити її на правдивість власними силами. Було вирішено зі зброєю в руках піти на гору Темінь і розшукати пристанище лісових гномів. І якщо там дійсно живуть чарівні створіння, то поневолити їх і змусити працювати на себе.

Не дізналися б лісові гноми про свою біду якби не один щасливий випадок. Річ у тім, що маленькі лісові чоловічки мали друзів серед людей. Одним із них був старий вівчар, що пас овець на полонині поблизу гори Темінь. Будучи ще молодим хлопцем вівчар, ненароком, загубив вівцю. Вирушивши на її пошуки він потрапив у жахливу зливу і щоб перечекати негоду сховався в дуплі старого дуба. Та коли гроза минула і небо знову стало ясним, вівчар з розпачем зрозумів, що заблукав. Стало йому лячно одному в карпатському лісі і молодий хлопчина гірко заплакав. Почули його плач гноми і зжалилися над вівчарем, вийшли зі своїх схованок. Юний вівчар багато разів чув карпатські легенди і не йняв їм віри, тому здивований був без міри. Але бачачи приязність і доброзичливість лісових гномів, він швидко себе опанував і розказав гномам про свою біду. Порадившись лісове товариство вирішило допомогти хлопцеві і вивести його на полонину до овець. З того часу вдячний вівчар частенько залишав на призьбі своєї хатини молоко і сир для гномів. А вони в свою чергу завжди приводили назад заблукавши овець. Дружба їх тривала не один рік і з молодого русявого хлопчини вівчар вже перетворився на старого сивого дідуся.

Саме старий вівчар і почув на суботньому базарі про плани чоловіків з міста знайти гномів. Щосили, він поспішив назад до лісу, щоб попередити друзів про небезпеку. Саме через цю звістку і зібралося лісове товариство на нараду, а старий орел кружляючи високо в небі охороняв місце зустрічі. Зажурені були лісові гноми, не хотіли знову бути поневоленими жорстокими людьми. І тому вирішили дати відсіч незваним гостям і за будь яку ціну зберегти свою свободу. Адже за маленьким зростом ховалося добре і хоробре серце.

Розуміли лісові гноми,  що сили нерівні і впоратися самотужки їм не вдасться,  тому постановили звернутися до своїх друзів за допомогою. Окрім вівчара, гноми давно і щиро дружили ще з двома людьми: паном Василем і місцевою мольфаркою.  Знайомство з ними також минулося не без пригод.

В селі поблизу гори Темінь жила молода чорнява дівчина, що дуже любила збирати квіти і трави в лісі, зналася на місцевих легендах і казках. Від своєї прабабусі вона успадкувала рецепти і секрети лікування за допомогою карпатських трав. А познайомитися з лісовими гномами їй довелося через один нещасний випадок. Ведмеді, вовки, лисиці і дикі кабани ніколи не чіпали гномів, та одного разу сталася неприємність. Старий і хворий ведмідь ненароком заціпив лапою лісового гнома, та так сильно,  що той знепритомнів. Саме в цей день, дівчина збирала лікувальний мох поблизу гори Темінь і випадково натрапила на зімлівшого гнома. Попри своє здивування, вона швидко привела його до тями і допомогла загоїти рану. З вдячності за таку щиру допомогу лісові гноми показали дівчині найпотаємніші закутки гори Темінь, де росли рідкісні цілющі трави. Минали роки і дівчина стала справжньою цілителькою, а карпатські лісові гноми її добрими друзями. Місцевий люд охрестив дівчину мольфаркою, за її чарівне вміння виліковувати хворих людей.