Глава 21

Глава 21

Підставивиши голову пронизливому вітру, Кароліна стояла на пристані, вглядаючись в неозору морську далину. Вітер шарпав її волосся, закидав плащ, оголюючи ноги в панталонах, кидав на місяць важкі темні хмари.

Вже деякий час дівчина бродила доками, жаліючи себе і картаючи свій недолугий талан. Скільки ще їй доведеться зазнати поневірянь, поки вона не знайде прихисток? Чоловік, на якого вона покладала єдину надію, і той зрадив. Що робити, куди поткнутися? Невже вона просто пропаде тут, отак? Невже весь цей шлях був марним?

Коли зрадлива сльоза скотилася щокою, Кароліна рішуче змахнула її. Ні. Не для того вона тікала від шибениці і гніву короля, щоб бесславно загинути на брудній римські набережній. Не для того подолала пів світу, щоб знову втратити найдорожчу людину без бою. 

Вона піде до Фредеріка, висловить все, що думає, скаже, що відчуває до нього, і вимагатиме дотримання слова. Якщо ж він і тоді відмовиться, або ж взагалі не пустить на палубу, тоді… Насправді їй навіть уявляти не хотілося, що буде тоді. 

Вдруге вона не проситиме. Щось придумає. Принаймні у неї завжди залишається щонайменше один спосіб повернутися у Францію - прийти до Французького посольства і викрити себе. Друга вона більше не підставлятиме.

Розвернувшись, Кароліна покрокувала в бік верфі. Туди недавно пішла компанія знайомих матросів. Та не встигла вона пройти й половину шляху, як з-за рогу найближчої халабуди вигулькнули двоє, один вдарив її по голові, інший - накинув мішок. Дівчина обм’якла і впала у безпам’ятстві.

****

Фредерік зіскочив з коня ще до того, як той зупинився, закусюючи вудила. Останні милі до вілли він нещадно підганяв тварину, його гнало вперед дурне передчуття. А коли він побачив сліди від колес і копит перед будинком, воно лише посилилося. 

Кинув віжки слузі, залетів до вітальні й застиг. Незворушний дворецький Джакомо чемно привітався із синьйором, докладаючи, що на нього очікує її світлість.

Матінка з’явилася тут вперше відтоді, як він звернувся по допомогу. Це аж ніяк не сподобалося Фредеріку.

- Сину мій, єдиний мій сину, - звернулася герцогиня, простягаючи руки. 

Її пишні телеса вмостилися на софі.

- Матінко, - Фредерік коротко вклонився, що більше було схоже на недбалий кивок. - Яка честь.

- Моє материнське серце радіє, що бачу тебе цілим і неушкодженим.

Фредерік скривився. Вона явно перегравала.

- Що сталося? Ви прийшли повідомити, що нам час покинути ваш гостинний дім?

- Не будь таким суворим до своєї бідної матері.

- Облиште, - відрізав Фредерік. - Я не куплюся на це.

- Зате ти купився на дешеві принади злочинниці, - змінила тон герцогиня, - на брехню! Тебе ошукали! Чи знаєш ти, з ким ділиш постіль? Із вбивцею свого брата! - переможно вирекла вона.

Обличчя Фредеріка виразило здивування трохи більше ніж ніяке, лишень закам’яніло.

Між тим герцогиня, не чуючи заперечень, продовжила:

- Ти пригрів на грудях змію. Моя люба подруга принцеса Тосканська має відомості з перших вуст.

- Ця навіжена? І ви їй вірите?

Герцогиня ледь не образилася.

- При всіх її недоліках обманювати мене вона б не стала.

- То ви радше повірите слову принцеси, що, не приховуючи, спить із власним конюхом, зневажає чоловіка і виставляє його на посміховисько, ніж своєму сину?

- Краще спати зі слугами аніж із вбивцею.

- Ви нічого не знаєте про Кароліну.

- Запевняю, я знаю більше за тебе.

- Байдуже, - процідив Фредерік. Йому починала набридати ця безглузда розмова. - Де вона? Кароліна!

- Ти слабкий і дурний, як всі чоловіки! - розсердилася герцогиня. - Вона пустила тобі дим в очі, а ти й правди не хочеш бачити, бо вже під спідницею влаштувався добре.

Фредерік ледь стримався, щоб не послати свою матір під три чорти. 

- Вона втерлася в довіру до Мадемуазель, звабила Антуана, а потім вбила його власним кинджалом!

- Так, - виплюнув капітан, - а все для того, щоб втекти і вештатися морями серед покидьків та людського непотребу, наражаючись на небезпеку щомиті. У вас мізки висохли, мадам?

- Та як ти смієш! - вона аж захлинулася від обурення.

- Прошу вибачення та більше не смію витрачати ваш дорогоцінний час і зловживати гостинністю. Ми негайно залишимо віллу. Кароліна! - І він кинувся сходами на другий поверх, покинувши матінку сидіти на софі з відкритим ротом.

- Джакомо, - покликала вона дворецького, її нижня губа тремтіла, - ще ніхто досі не мав такого нахабства…

- Ваша світлість, - той вклонився, подаючи хустинку і келих з червоною рідиною.

Герцогиня ковтнула вина й здавлено промовила:

- Викинь їх обох звідси. Живо!

Фредерік влетів на другий поверх і майже врізався в зачинені двері. Лакей, що стояв поруч, номінально приставлений охороняти бранку, нажахано відсахнувся.

- Геть з дороги!

Почав смикати ручку - безрезультатно.

- Ключ!

Переляканий недостойною поведінкою синьйора лакей обережно простягнув ключ, який зняв з поясу.

Відімкнувши замок, Фредерік натрапив на чергову перепону. Розізлившись, він щодуху вгатив ногою в двері. З того боку щось жалісно рипнуло, дерево піддалося й ручка із замком наїжачилася уламками.

Влітаючи в кімнату, Фредерік вже здогадувався, що він тут побачить, вірніше, не побачить. І вгадав. Кароліни й слід запав. З балкона звисала саморобна мотузка.

- От чортиця! - вилаявся він. - І де тебе тепер шукати?

Навіщо було тікати? Посиділа б собі під замком…

Раптом Фредеріка осінило. Та, хто боїться неволі сильніше за вогонь, не терпітиме її навіть умовно. Ще й він вчора не здогадався надіслати звістку, бозна-що вона могла подумати. І судячи з її відчайдушної втечі, таки подумала.

Він вибіг надвір, ігноруючи звинувачувально-ображений погляд матері, що свердлив його в спину. Та йому було байдуже, його не зупинила б зараз і ціла армія. Тривога за Кароліну затьмарила білий світ. Якщо з нею щось трапиться… Йому навіть уявляти не хотілося, що буде тоді. Він собі не пробачить.