Глава 19

Глава 19

Незважаючи на чіткі наміри Фредеріка, так скоро вирушити в путь вони не змогли. Повернувся посильний від герцогині Памфілі, яка категорично заявила, що не має наміру слідкувати ні за якими кораблями, і якщо це так Фредеріку потрібно, нехай займається цим сам. 

Капітан зреагував на таку заяву у звичній манері, тобто зціпивши зуби і подумки відправивши власну матір під три чорти, напружено розмірковував про інші можливі шляхи.

- Можна було б винайняти кімнату в більш-менш пристойному районі, недалеко від порту, та цих грошей надовго не вистачить.

- І не варто забувати, що за вашу голову призначено винагороду. Прикмети очевидні, - зауважила Кароліна. - Хто завгодно здасть вас владі не змигнувши оком.

- А ти знаєшся на цьому, так? То використаємо твій досвід.

- Пропонуєте обмінятися вбранням? - невинно спитала, кліпнувши віями.

- Як на мене, то краще взагалі без нього, - він хотів її обійняти, та Кароліна відступила в бік.

- Гаразд, - він насупився, але наполягати не став. Що у тих жінок в голові - ніхто не знає, а у цієї - й поготів. Вчора вона знемагала в його обіймах, а сьогодні і торкатися не хоче. - Я з цікавістю вислухаю твої пропозиції.

- Я не маю для вас найкращого виходу. Чого ви від мене хочете? Я віддала вам усе, що мала. Я не можу звільнити вас від обіцянки, бо повинна потрапити додому, дізнатися, що з батьком і тіткою. Крім того, мені набридло весь час тікати, я хочу повернути своє життя, нормальне життя. 

- А яке воно - твоє звичне життя? Бали, розваги, задоволення? Це дійсно те, чого ти прагнеш?

Вона підвелася, риси загострилися, видаючи роздратування. Невже він досі не зрозумів, що для неї це нічого не значить? Чому він постійно приписує їй неіснуючі потреби?

- Скажіть, капітане, ви взагалі здатні бачити далі свого носа і власних хибних припущень? Чи там, де йдеться про жінок, ви апріорі втрачаєте здоровий глузд?

Стосовно самої Кароліни він відповів би ствердно. Але ж не стане він зізнаватися в цьому?

Бісова дівчина! Як вона дратувала його і одночасно викликала нестримне бажання пригорнути до себе, не відпускати і зацілувати до смерти.

Фредерік відійшов до вікна, визираючи вниз, де кілька хлопчаків ганяло курей і гусей по задньому двору. Вони жваво перекрикували обурене квоктання й шипіння птахів, створюючи неймовірний галас. На мить Фредерік навіть позаздрив їм, таким безтурботним. Хотів би й він турбуватися лише про те, як би йому копнути гусака. Але він мусив зробити важкий вибір. 

Корабель чи жінка.

Колись він спробував поєднати несумісне й зазнав поразки. Як вийти зараз з цієї патової ситуації, він не знав. Чортова матінка, якій завжди було начхати на нього, й тепер кинула самого, хоча їй нічого не варто було раз на кілька днів надсилати слугу в порт. Звісно, можна було повернутися в Рим і спробувати її переконати, але гордість йому цього не дозволить.

- Я би покривила душею, - увірвався в потік його думок тихий голос, - якби сказала, що добровільно відмовилася від розваг чи задоволень, які дають титул і гроші. Ні. Але життя навчило мене цінувати те, що я маю сьогодні, бо завтра може не настати. Мій батько хотів бачити мене при дворі, у свиті вельможної особи, мріяв, щоб я вийшла заміж за багатого і знатного чоловіка, не менше ніж графа, - Кароліна гірко всміхнулася. - Натомість все, що він зараз має, - це знеславлений давній рід і дочку на втіках, яку всі вважають вбивцею. Єдине, чого я хочу - повернути своє чесне ім’я. То як ви гадаєте, капітане, якого життя я прагну? 

Нарешті вона заговорила, і він мовчав, не видаючи ані звуку, щоб не сполохати неочікуване одкровення.

- До речі, - невдовзі продовжила вона, так і не дочекавшись відповіді, - хіба вам не хочеться дізнатися, хто вбив вашого брата?

Фредерік різко розвернувся і полоснув по ній скаженим поглядом.

- Мій брат, - процідив він, - завжди зневажав все, що робив наш батько, хоча це не заважало йому користуватися всіма благами, які приносила морська торгівля. У той день, коли він дізнався про загибель батька, він зрікся мене, бо я відмовився продавати корабель. Так скажіть мені, люб’язна мадемуазель, повного імені якої я досі не знаю, хоча ви так волієте обілити його, з якого біса я повинен цікавитися вбивцею брата? Хіба що віддати уклін і засвідчити вдячність, - уїдливо закінчив, знов розвернувшись до вікна.

Це пояснювало, чому він не дуже засмутився від згадки про смерть Антуана. 

- Але ж якщо його не викрити, всі так і вважатимуть винною мене.

- Якщо це тебе втішить, - голос його пом’якшився, - я не вважаю тебе винною. Хоча… З огляду на твоє вміння користуватися зброєю…

- При дворі таким речам не варто давати розголос.

- Все ж таки він здійснив своє бажання - наблизитися до верхівки аристократичного суспільства, - задумливо пробурмотів Фредерік.

Спогад про брата, який завжди поводився і виглядав так, ніби приятелює із самим королем, виринув з підсвідомості неочікувано. Як би не намагався Фредерік переконати Кароліну в тому, що йому байдуже до його загибелі, себе запевнити у тому ж самому капітану не вдалося. Сумніви торкнулися його серця і оселилися там глибоко. Згадалася фраза нещодавнього знайомця, віконта де Ревенкура, про борги. Батько залишив Антуану володіння, що складалися з двох маєтків, Ревіньї та Вернантуа, які втім приносили хоч невеликий, зате стабільний дохід. Судячи з усього, Антуан примудрився розорити їх і влізти в борги, бо ж розкішне придворне існування вимагає неабияких коштів. Це, звичайно, могло стати причиною вбивства, але до чого тут Кароліна?

- А чи знали ви, що він був фаворитом герцога Орлеанського? - знов увірвався в думки її голос.

- Та це не врятувало його.

- Тепер розумієте, чому я змушена була тікати? Від кого ховатися?

- У тебе могутні вороги.

- Яких я не знаю. Бо навіть гадки не маю, кому ми з вашим братом стали поперек дороги.