Глава 17

Глава 17

Швидко розвернувшись, Кароліна пішла у протилежному напрямку. Вона ледь не поцарапала собі шкіру, гарячково підносячи маску до обличчя. Стук серця гупав у вухах, перед очима все пливло. 

Навіщо вона наразила себе на таку небезпеку? Хто заважав їй залишитися у кімнаті, зачинившись на замок зсередини? Пересиділа б собі тихенько, а з Фредеріком якось розібралася вже потім. Його гніву вона зовсім не лякалася, а от кілька знайомих осіб у новоприбулому посольстві повернули її навтіки. Вона не була впевнена, зі страху їй всі здавалися відомими.

Перепона змусила Кароліну робити велике коло, віддаляючись від цілі. Чи на місці ще іоанніти, вона не ризикнула перевірити, бо для цього треба було б обернутися. Так вийшло, що рухалася вона проти цікавого натовпу, що саме по собі могло викликати підозру.

Через деякий час, опанувавши себе, що вартувало їй неабияких сил і сміливості, Кароліна зупинилася і стала в одному напрямку зі скупченням інших гостей. Почалася офіційна частина, вітання, запевнення у високій повазі, намірах підтримувати політику Папської держави, вручення подарунків від французького короля, словом, вся увага зосередилася на протилежній від дівчини стороні. На її щастя.

Мальтійські лицарі роззосередилися по залу. Вони явно мали певний план, робити припущення про який Кароліні зовсім не хотілося. Вона давно зрозуміла, що не варто очікувати від людей благородної поведінки за законами честі, простіше одразу підозрювати їх у ганебних намірах, а відтак і не розчаровуватися згодом. Тим більше, знаючи, на що був здатен зрадник і шпигун у середовищі ордену маркіз де Тресі. 

Далека від політики як ніколи в своєму житті, Кароліна рішуче, але намагаючись не виділятися, попрямувала до цілі, яка наразі залишилася сама, дуже доречно. Кращого випадку не буде. Зосереджена, вона не бачила, як пара очей здалеку спостерігала за нею.

Ніби випадково зупинившись біля чоловіка з лицем, схожим на засушений фрукт, вона несамовито почала обмахуватися віялом, при цьому маска наче ненароком впала на підлогу.

Лицар, що зблизька виглядав ще відразливіше, ніж здавалося, нахилився.

- Синьйорина, - звернувся він, подаючи ажурну річ.

- Ох, даруйте! Я така незграбна сьогодні, - Кароліна посміхнулася, ховаючись за віялом. У бік де Тресі полетів чарівливий погляд.

- Вибачте, - він вже хотів піти, та де там.

Дівчина стишила голос, нахиляючись до чоловіка та легко торкаючись його руки, при цьому перли на її шиї стукнулися, й вона провела по них пальцями:

- Я вперше тут. Знаєте, у нас в провінції так нудно, що я змушена була вчитися французької у власного дворецького, - вона закотила очі, Тресі підозріло глянув. - Але бачу, що недаремно. 

Її долоня накрила суху руку лицаря, що міцно вхопилася за ефес шпаги. До мальтійця нарешті дійшло, чого хоче від нього знуджена дівиця.

- Синьйорита бажає взяти кілька приватних уроків, щоб удосконалити свої вміння? - спитав він і вишкірився.

Від огиди Кароліну пересмикнуло, але досвід поводження у вискому товаристві і думка, що на неї в нетерпінні чекає Фредерік, дозволили їй гідно витримати це.

Опустивши віяло, вона подарувала Тресі посмішку таку звабливу, на яку лиш була здатна.

- Тут неймовірна задуха, вам не здається? - Вона взяла його під руку.

- Ви маєте рацію. Та чи не могли б ми перенести наші заняття на більш зручний час? Скажімо, завтра ввечері? 

Він починав вислизати. Цього вона допустити не могла.

- На жаль, зранку я мушу повернутися додому. - Вона дійсно виглядала засмученою. - Невже ви не знайдете кількох хвилин, щоб зробити приємність синьйорині, яка згоряє від бажання… опанувати новий мовний зворот? - І вона притислася до нього.

Де Тресі подивився в залу з-за її голови. Він вагався. Він давно не мав жінки, але сьогодні був надто важливий день. Вона пахла парфумами і тим особливим жіночим ароматом, проти якого неможливо встояти. Він подивився в залу ще раз. Його супровід загубився у натовпі, сигналу не було. Гаразд. Кілька хвилин йому вистачить, щоб показати цій дівці, на що здатен справжній чоловік.

- Я знаю чудове безлюдне місце, - прошепотіла вона йому на вухо і потягла за собою.

Гаряча, це йому подобалося.

За лічені хвилини вони опинилися під зоряним небесним дахом, що наче купол нависав над внутрішнім двориком. Вони не встигли ще зійти з кам’яної стежки, що прямувала до фонтану в центрі, як лицар рвонув дівчину за руку, змушуючи обернутися до себе спиною, і задрав спідниці. Вона зойкнула, причому зовсім не від задоволення, і почала вириватися.

- Щось не подобається?

Він повалив її на землю і заломив руки за спиною.

Кароліна завила. У відповідь отримала удар по голові. І вже майже втратила свідомість, як відчула раптове полегшення. Ніхто більше не тримав її зверху. Почувши лютий голос капітана, вона ледь не розплакалася.

- Нарешті ми зустрілися.

Далі пролунав здивований крик, свист леза, що проколює плоть, глухий звук падаючого тіла.

Клод допоміг Кароліні підвестися, обтрусив травинки, поправив спідницю, отримав вдячний погляд. 

На темно-синьому, майже чорному тлі зорі кидали холодне світло на тіло у червоному плащі з білим хрестом і спущених штанях, що сіпалося в передсмертних конвульсіях. Трохи не осклілі очі вперіщилися у ненависного супротивника. 

- Це за Луїзу, - виплюнув Фредерік, - а це, - він нахилився і блискавичним рухом розпоров ворожу горлянку, - за те, що торкнувся Кароліни.

Дівчину трусило. Вона охопила себе руками, не в змозі відвести погляд від закривавленої шпаги, що прямо зараз ховалася назад у піхви.

- Пробач, - теплі чоловічі обійми огорнули Кароліну.

- За що? - відгукнулася.

- За те, що примусив тебе пройти через це.

- Дозволь нагадати, що це було моє рішення.

- Ну гаразд. Останнє слово завжди має бути за тобою, так?