Глава 16

Глава 16

Через два дні мешканці вілли перебралися до Риму. Герцогиня Памфілі розпочала активну діяльність щодо підготовки “племінника” з дружиною до свят. Запросили швачок, щоб у найкоротші терміни пошити відповідні вбрання. На всі зауваження Кароліни та її намагання відмовитися від участі у святах Фредерік був невблаганний і наполягав на своєму. Герцогиня лише скоса поглядала на їхні спори і співчувала синові. Дівчина викликала в неї непідробний інтерес, зокрема, тим, що її власні заяви суперечили її ж поведінці.

Вони сиділи за великим столом у їдальні, Кароліна акуратно обмакнула пальці у рожеву воду, яку підніс лакей, витерла серветкою. Господиня дому пішла готуватися до вечірнього дійства, що згодом мало перетворитися на найбільш обговорювану подію у місті. Капітан з дівчиною залишився наодинці. Це було вперше з тієї ночі.

- Чому ти відмовляєшся? - знов завів своє.

Кароліна зовсім невиховано фиркнула, закотивши очі. Їй вже набридло раз по разу повторювати очевидні речі.

- Я буду тільки заважати. Італійською я не говорю, отже не зможу підслухати нічого важливого. Поводитися у світському товаристві не вмію. Хочете, щоб я виставила герцогиню на посміховисько?

- Я впевнений, справа в іншому. Ти просто боїшся.

- Маячня! - занадто швидко вигукнула Кароліна. - Чого мені боятися?

Він підійшов і подав руку, запрошуючи вийти з-за столу. Вона вклала свою долоню в його - міцну і широку. Раптом він закрутив і притис дівчину до себе. Вона ахнула. Однією рукою Фредерік обійняв її тонкий стан, іншою - повільно, заглядаючи в сірі очі, провів по щоці і захопив підборіддя у капкан пальців.

- Боїшся, що тебе впізнають, - промовив в обличчя, як вирок.

Хоч вона стояла незворушно, він відчував її пручання, внутрішню стіну, за яку вона його досі так і не пустила. Але він здогадався про її страх і знав, що на вірному шляху.

- Мовчиш? - Його пальці послабили хватку, стали ніжними, пестливими. - Ти знаєш, що самій тобі не впоратися. Я - твій єдиний шанс на повернення. Не лише твоя доля, але й життя зараз залежать від мене. Твоє мовчання може коштувати тобі дуже дорого, якщо Я цього захочу.

Його губи опинилися у небезпечній близькості від її губ. Кароліна затамувала подих, втрачаючи контроль над власними думками. Вона повинна тікати - він наблизився до її межі. Але вона не могла. Його голос, запах, відчуття сильних рук, що хоч і тримали її занадто міцно, але були такими бажаними, прекрасне суворе обличчя - все в ньому руйнувало її мури.

- Навіщо вам я? - прошепотіла пересохлим ротом. - Якщо вам потрібна забавка, краще вже одразу позбутися мене. Це буде милосердніше.

- Кароліна…

Вона затремтіла, заплющуючи очі, не витримуючи його палкого погляду, чоловічого натиску, своєї слабкості.

- Я не зустрічав ще таких впертих жінок. Ти потрібна мені. І я навіть готовий дати обіцянку і доправити тебе у Францію.

- Навіть якщо де Тресі тут немає?

- Є. І ти впевнишся в цьому, коли підеш на свято. Це моя умова.

- Ні!

Вона відштовхнула його. Підступна посмішка заграла у відповідь на її обурення.

- Навіщо ви зі мною так? Ловіть свого ворога, здійснюйте свою помсту, але не вплутуйте і мене.

Посмішка зійшла з лиця Фредеріка, залишаючи по собі погано приховуваний гнів.

- Ти вплуталася у це того дня, коли розпласталася на палубі мого корабля, побачивши мене, коли у безтямі назвала мене іменем мого брата, коли брехала мені у вічі, говорячи, що ти ніхто! І я не відпущу тебе тільки тому, що ти боїшся. Ти підеш зі мною сьогодні і поводитимешся чемно, як і належить вихованій дамі. І я навіть чути не хочу, що ти чогось не вмієш. Годі брехні. Я втомився від твоїх недомовок. І не дивись на мене так, наче я веду тебе на страту. Крім того, - голос його пом’якшився, капітан нахилився до почервонілого вуха Кароліни, - ти єдина, кому я можу довіряти тут.

Вона важко зітхнула, чудово знаючи, що так чи інакше, а вибору вона все одно не мала, хіба що втекти дорогою до палаццо, вистрибнувши з карети.

- Гаразд, - тихо промовила згодом. - Але не кажіть, що я не попереджала, коли осоромлю вас.

Кімнатою рознісся сміх.

- Хіба що розмахуватимеш шпагою направо і наліво. Але це нам тільки на руку.

- Так. Від мене втечуть навіть ті, хто міг би бути вам корисний.

- Ти впораєшся, Кароліно. Матінка прослідкує за тобою.

- Даруйте, але нагляд мені не потрібен, - вона задерла підборіддя.

Фредерік всміхнувся кутиком губ і вийшов.

У відведеній для неї кімнаті на Кароліну очікував сюрприз у вигляді шановної герцогині, що сиділа на вирізьбленому табуреті. Її широчезні спідниці і форми повністю сховали невеличкий предмет меблів. Вона тримала оздоблену позолотою шкатулку.

Кароліна присіла в реверансі, хоча в цьому не було необхідності:

- Ваша світлість.

- Дуже мило. Але реверансами ти нікого не обдуриш. Простолюдинки так не кланяються.

- У деяких домах слуги добре вишколені, - парирувала дівчина.

- Досить! Я не гратимусь із тобою в indovinelli*. - Вона примружилася, розглядаючи, - щось в тобі є, щось знайоме... Ця постава і риси, волосся з вогняними переливами. Де я могла тебе бачити?

- Ви помиляєтеся. Ми не зустрічалися.

- Так. Але… Втім, зараз це не має значення. Я тут для іншого. - Вона відкинула кришку шкатулки, на дні якої зблиснуло молочно-біле полум’я. Взяла його у пухкі руки, перекочуючи важкі перли між пальцями, любуючись райдужними переливами. Кароліна зачаровано вдивлялася у намистини, слідкуючи за рухами герцогині. Колись і вона мала прикраси, що вартували цілі статки, золото й діаманти, кольє й обручки, за які при дворі ладні були вбити. Тепер це було неважливо. І дивлячись на коштовності, вона бажала, щоб кришка зачинилася і сховала спокусу. Однак Кароліна лукавила сама з собою.

- Він тебе вмовив, - констатувала Франческа Памфілі, нарешті замикаючи скриньку. Намисто залишилося в її руках. - Чоловікам з цієї сім’ї неможливо відмовити.