Глава 10

Глава 10

- Ще вина, жінко!

У великій кам’яній залі, завішаній гобеленами, Вінченцо ді Круколі, маркіз навколишніх провінційних володінь у Калабрії, знаний як Вінченцо Короткий, сидів за величезним дубовим столом, заставленим різноманітими стравами, від самого ранку. Настрій він мав пречудовий, через це жінка його, тонка і невиразна, з блідими губами і такою ж шкірою, наче привид, отримала за ранок лише два копняка замість десятка. Вона налила з карафи вино, густе і міцне, у золотий кубок чоловіка і швидше відійшла подалі. З іншого боку столу бавились кістками два біло-помаранчеві бракки, мисливські лягаві, улюбленці маркіза. Їм зазвичай діставалася вся небагата ласка, на яку був здатен господар.

До зали увійшла висока дівчина, така ж бліда й хирлява, як і її мати, вклонилася хазяїну. Той недбало скинув рукою, мовляв, бачив, йди геть.

Замість неї з’явився слуга й доповів, що його світлість вшанував своїм візитом єпископ Странголі.

Ді Круколі чудово знав, що привело єпископа до його замку, на найвищій башті якого вранці було вивішено зелений прапор. Хитрий папський прихвостень теж хотів поживитися від здобичі свого сусіда. Взагалі-то співіснували дві гілки місцевої влади - мирської та церковної - на цих землях цілком мирно. Подекуди навіть взаємовигідно. Єпископ, чий діоцез налічував кілька сотень місцевих жителів і храм святої Марії Маніпулії, з легкістю відпускав гріхи усій родині ді Круколі, особливо ж главі, навзаєм отримував деяку частину від промислу маркіза. 

- Клич! - гаркнув той.

Його товстий живіт, обтягнутий темним камзолом з дамасту, вп’явся в стільницю, коли він потягнувся за наступним куском м’яса. Кругле обличчя спітніло від зусилля, і він ще більше став схожий на перегодованого кабана.

- Вельмишановний маркізе, як ваші справи сьогодні?

- Ваше преосвященство, Божою ласкою й вашими молитвами.

Невисокий чоловік у чорній з фіолетовою окантовкою сутані, підперезаний такою ж темно-фіолетовою фасцією, з пілеолусом, що прикривав тонзуру, велично вплив до зали. Його велич походила, радше, від усвідомлення власної влади, аніж від належного санові вигляду. Кругле обличчя прикрашав довгий ніс, над опуклими очима важко нависали повіки.

Господар замку навіть не вийшов з-за столу, продовжуючи трапезу. Махнув рукою, запрошуючи гостя приєднатися. 

Бракки байдужо повернули голови і продовжили гризти кістки.

- Чим зобов’язаний честі приймати сьогодні вас у себе?

Єпископ не став ходити кругом та навколо. Парафіяни останнім часом подавали на церкву мало, маркіз душив їх податками, втім, як робила майже вся знать у країні, заганяв у половинщину. Єпископу ж діставалися жалюгідні крихти. Він прийшов нагадати про себе і про те, що треба ділитися, аби до Вінченцо Короткого не завітали гості, які забажають набагато більшого.

- Ходять чутки, що вище за течією в затоці бачили корабель.

Єпископ присів з боку від господаря, йому налили вина і поставили прибори, але прелат тільки відщипнув виноград і відправив ягоду до рота, методично розжовуючи.

- Хіба це новина? - стенув плечима маркіз. - Ми біля моря живемо, судна тут не рідкість.

- Ваша байдужість не робить вам шани, маркізе! - розсердився Странголі. - Чи ви заради сміху вивісили зелений стяг? Хто цього разу потрапив у ваші тенета?

Круколі зіщулився. Ділитися з єпископом він не хотів, але той вже бачив явний знак, що у замку є товар. Не сьогодні-завтра з’явиться покупець, і про це єпископу теж стане відомо. Як представник церкви на цих землях він мав повне право натравити на нього інквізицію за звинуваченням у єресі, якщо папська курія дізнається, чим він тут промишляє.

- Ваше преосвященство виявляє неабияку обізнаність. Це лиш кілька селян, що намагалися втекти від сплати боргу. Все, що вони мають, - їхні миршаві тіла. За них багато не візьмеш.

- А ще кажуть, що разом з цими… селянами бачили вашу особисту охорону.

- Не можна вірити всьому, що говорять.

І як на противагу цій заяві до зали увірвалися озброєні пахолки, які тягнули непритомне тіло. Лягаві заричали.

Вінченцо ді Круколі почервонів від люті. Таке неподобство в його домі суворо каралося.

- Хто дозволив?

- Знайшли ще двох, - доповів старший, вбраний у шкіряну куртку чоловік з мечем, що ховався у піхвах.

- То де другий?

- Чинив опір. Був убитий.

Маркіз кинув швидкий погляд на єпископа. Той з непроникним виразом ковтав виноград, наче й не звертаючи жодної уваги на те, що відбувається. Але Круколі знав, що від хитрого важкого погляду єпископа не сховається нічого.

- Дурень! Сюди його.

Головний охоронець зробив знак і двоє інших підвели до столу полоненого.

- Святі угодники, це жінка!

Перехилившись через стіл, Вінченцо схопив жіноче підборіддя, примушуючи підняти голову до нього, розглядав, крутив і так і сяк, відкопилив губу, роздивляючись зуби, нарешті винес вердикт:

- Bella ragazza*. Жінко! Вимити і причепурити. Поводитись, як з шановною гостею.

Дружина маркіза мовчки вклонилась, не підіймаючи очі догори, повела за собою.

- Селяни, кажете? - нарешті озвався єпископ. - Ця краля коштуватиме щонайменше двісті дукатів.

- Навряд чи. Сухорлява, напевно, зіпсована, ще й нездорова. Ніхто стільки не дасть за неї.

- Байдуже, - кинув Странголі. - П’ятдесят відсотків - і я забуду те, що бачив.

Маркіз аж вдавився вином.

- Ну й апетити у вас, ваше преосвященство.

- Часи важкі. Церква потребує жертви від пастви.

- Тридцять.

- Сину мій, - єпископ підвівся; біля нього залишилась порожня таця від винограду. - Задля слави Божої будь-яка справа стає благою.

- От чортів пробощ, - пробурмотів Вінченцо, коли стулки важких букових дверей зачинилися за фігурою у чорному з фіолетовим.