Глава 9

Глава 9

Останнє поліно догоріло в печі, випустивши у задимлене повітря сніп іскор, - і все навколо огорнула пітьма. За межами кам’яних стін продовжувала вирувати негода. Схожий буревій, але набагато потужніший, лютував у душі Фредеріка. Його долоні стиснулися в кулаки і тремтіли, поки він опановував себе, щоб не розбити це прекрасне обличчя, яке, на щастя, не міг зараз бачити.

- Наївно вважати, що я допомагатиму тобі після того, як ти збрехала.

- Я не брехала. Звісно, ви можете і далі наосліп шукати голку у копиці сіна, не маючи ні корабля, ні команди, ні грошей. А можете довіритися слову дівчини, яку незважаючи на те, якої ви про неї думки, досі не скривдили. Я розумію вашу недовіру. Щоб відчути сумнів, що огорнув вашу душу, не треба бути ясновидцем. Але мені немає сенсу брехати. А у вас все одно немає вибору. Ми можемо домовитися.

Кароліна на мить замовкла. Серце калатало від хвилювання. Вона збиралася вручити себе у цілковиту владу цього чоловіка.

-  Ви аристократ. Не перебивайте. Все ж таки, я сподіваюсь, що слово честі для вас не порожній звук і ви поважаєте ділові домовленості. Отже, я пропоную укласти угоду: якщо у визначеному місці, у визначений час ви не отримаєте бажане, я дозволяю вам вчинити зі мною що завгодно.

- Що завгодно?

- Так, - голос не здригнувся.

Вона б багато чого віддала, щоб побачити зараз вираз обличчя капітана або почути його думки.

Фредерік же не стільки слухав, що вона говорила, скільки - як. Її голос шелестів, наче весняний струмок, і все, що йому залишалося, це всотувати його, мов життєдайне джерело спокою і впевненості.

Дівчина мала рацію. Він залишився ні з чим через неї, і було справедливо, якщо вона за це заплатить, навіть так екстравагантно. От тільки чи насправді він хотів від неї цілковитої покори у такий спосіб? І невже він сприйме всерйоз її пропозицію?

- То яка ваша відповідь, капітане?

Він повернувся на бік. Замість того, щоб остаточно розсердитись, Фредерік вгамував гнів. Тендітна, але сильна, ніжна, але рішуча, незбагненна і нестерпна, ця дівчина примушувала його поводитися всупереч здоровому глузду. От і цієї миті, перебуваючи у темряві та загрозливій близькості, вдихаючи її жіночий запах, він був готовий пристати на відверту пропозицію прямо зараз, не чекаючи оголошеного часу і місця.

- Чому ти вирішила, що взагалі потрібна мені?

Кароліна ледь не заскрипіла зубами. Він настільки пихатий, що не готовий зізнатися в цьому собі і ладен принизити її, аби не поступатися?

- Хочете, щоб я благала? Гаразд! Ідіть під три чорти, капітане без корабля!

На довгий час запала тиша. Кароліна вже почала побоюватися, що перебрала міру. Вона застигла, чудово розуміючи, що як би там не було, а їй без нього не вижити самій у невідомій місцині. Так, вона мала ще козир у рукаві, але воліла приберегти його на випадок крайньої потреби.

- Звідки в тебе відомості про Тресі? - вічність потому озвався капітан.

Кароліна видихнула.

- Не думай, що взяла гору, - застеріг він. - Я не довіряю тобі. Ти зараз у такому становищі, що ладна вигадати що завгодно. Так, можливо, тобі немає сенсу брехати, але я не знаю тебе, не знаю, хто ти, звідки і від чого тікала. І покладатися на твої слова було б щонайменше глупо. Я не можу нічого обіцяти тобі. Мій пріоритет - визволити своїх людей. І з цієї халепи ми можемо не повернутися живими. Тож я не укладатиму з тобою угод до того часу, доки Натан й інші не опиняться на волі і у безпеці. І тільки тоді я подумаю над твоєю пропозицією.

- Справедливо. - Вона трохи помовчала. - Незабаром має відбутися зібрання членів ордену в Римі. Принаймні так сказав барон де Лосей у розмові, що підслухав Жером на галері, яку ви потопили разом з усіма галерниками.

- Не з усіма, - відбив Фредерік. Їй не вдасться викликати в ньому докори сумління. - Чому саме в Римі, а не на Мальті?

- Звідки мені знати? 

- Впевнений, тобі відомо набагато більше ніж ти говориш. Нехай. Отже, за найсприятливіших умов ми маємо бути в Римі через два тижні. Цілком досяжна мета, якщо не брати до уваги, що ми не знаємо, де взагалі знаходимось. Чому ти не сказала нічого раніше?

- Я б і зараз не казала, якби ви не вбили мого друга.

Він вдав, що не чув чергового звинувачення.

- Як ви потрапили на галеру?

Кароліна тяжко зітхнула. Тепер вона може у дечому зізнатися.

- Завдяки цьому, - покрутила між пальцями печатку, потім збагнула, що він не бачив нічого в темряві, - перстень. Де Лосей узяв нас на галеру в Марселі, коли Жером показав йому це. Гадаю, він був єзуїтським шпигуном серед йоаннітів.

- Всюдисущі єзуїти, - буркнув Фредерік. - Твій друг теж ним був?

- Не знаю. Він допоміг мені, коли… гм… я мала терміново покинути межі королівства.

- У тебе нездорова звичка вручати себе незнайомцям. Дивно, що ти досі жива. То хто ж ти така, Кароліно? - прошепотів він, проводячи долонею по її волоссю.

Але вона вже не чула. Згорнулась калачиком, притискаючись ближче до чоловічого тепла, і заснула.

Капітана ще довго не брав сон. А на світанку, віддавши наказ сонному юнзі берегти дівчину ціною свого життя, вирушив у вказаному напрямку на пошуки Натана.

****

За картковим, оббитим зеленим сукном столом король, скинувши карти, посміхнувся мадемуазель де Сен-Бріє й залишив гру. Вирази, що з’явилися у той момент на обличчях придворних дам, варто було б відобразити на полотнах з підписом “Найяскравіші зразки жіночої заздрості”. Кароліна вкрилася рум’янцем, опустивши очі долу і не помічаючи спопеляючих поглядів фрейлін, які віднині вважали її суперницею. Вона взяла приклад з його величності і теж підвелася, бо гаманець на сьогодні вже спорожнів. Одразу їй запропонував свою руку й прогулянку віконт де Ревенкур.

У Сен-Жермені було багатолюдно, на чергові свята з’їхалася знать з усіх куточків та околиць Парижа.

- Його величність у чудовому настрої сьогодні, чи не так? А Лавальєр, здається, навпаки. Кажуть, вона зовсім пригнічена, бідолашна.