Глава 3

Глава 3

Уперше перетнувши поріг цього приміщення, Ліне на мить затамував подих від стриманої розкоші. Незважаючи на пануючий безлад, усе в каюті видавало аристократичний смак її господаря. Апартаменти капітана “Луїзи” складалися з двох кімнат. У першій, великій і просторій, знаходився стіл з мапами та морськими приладами, лавка біля нього. Два крісла під кольоровими вітражними вікнами обабіч дверей, розкішна канапа, оббиті залізом скрині зі зброєю. Усі меблі прибиті ніжками до підлоги. А персидські коври ручної роботи на стінах і підлозі надавали капітанській каюті вигляду світського салону. Струменіюче крізь вікна сонячне світло оживлювало пишне оздоблення, створюючи райдужну атмосферу. Під кольоровим ковром, що був навпроти входу, відкривалися двері до ще одного приміщення, куди доступ був заборонений навіть Натану. Це було своєрідне святилище Фредеріка, до якого він не пускав нікого, крім Луїзи…

****

Неземне легке створіння кинулося на запилену шию Фредеріка, коли він, не тямлячи себе від образи, вже збирався заскочити на коня і встромити шпори в атласні боки.

- Коханий, я чекала, сподівалася, всі очі виплакала, молила Діву Марію день і ніч, щоб вона повернула мені тебе…

Створіння з білявими маленькими кучериками цілувало згрубілу шкіру, обвітрені губи моряка і повертало йому душевну рівновагу.

- Луїзо, що ти тут робиш?

- Я прибігла, щойно почула звістку.

Остання дитина серед дев’яти збіднілого дрібнопомісного дворянина була сиротою та, не маючи приданого, не могла розраховувати на пристойну партію.

- Мушу їхати.

- Ти знов полишаєш мене? - в її ясних блакитних очах бриніли сльози. - Я не хочу залишатися тут. Твій брат… - вона схлипнула, - поки тебе не було, він хотів, щоб я стала…

- Мовчи! - Чоловік ледь стримав себе, щоб не кинутися назад і розтрощити пику своєму мерзенному родичу.

- Давай втечемо в Америку. Будемо вільні, наче птахи, почнемо нове життя…

Мрійниця.

Він не міг відмовити коханій і прийняв рішення, про яке потім сильно пошкодував. Йому казали: “Жінкам на судні не місце, вони накликають біду”. Та кого він слухав, окрилений і закоханий. Тим більше, сама думка про те, що Луїза віддала перевагу не його поважному і світському братові, а Фредеріку, затьмарювала здоровий глузд.

Фредерік забрав її на корабель. Вони мали пливти на Антильські острови, важкий та неблизький шлях. До того ж, Луїза ледь витримувала хитавицю. Того зловісного дня вона на рідкість почувалася добре, вийшла на палубу подихати повітрям, помилуватися морським краєвидом. На них напали нишком, у тумані, протаранили борт і взяли на абордаж пірати під головуванням мальтійського лицаря маркіза де Тресі, відщепенця і зрадника.

Бій був нерівний. Торговий галеон, без прикриття військових кораблів і без супроводу, не мав жодних шансів. Коли під завісу бою на його очах де Тресі вбив Луїзу, Фредерік ледь не збожеволів. Лише завдяки боцману він не втнув чергову дурість і залишився в живих разом із рештками команди.

- Стривай! Куди! - Натан міцними руками обхопив Фреда, який рвався навздогін уїдливо усміхненому де Тресі, що тієї миті перестрибував на власне судно. - Корабель більше не витримає! Волієш, щоб ми всі загинули?! Ще один залп - і ми підемо на корм рибам. Хіба такої долі прагнув для тебе батько?

Згадка про батька отверезила капітана. Він завмер в обіймах кремезного боцмана, з усепоглинаючою ненавистю дивлячись услід переможцю.

- Ми відремонтуємо корабель, оснащимо його гарматами й рознесемо до бісової матері цього покидька і всю команду, - спльовуючи кров крізь зуби, вицідив Фред. - Я покладу життя на те, щоб його знищити.

Натан не відповів. Він подивився на тіло молодої дівчини з розпоротим горлом і усвідомив, що тепер їх доля назавжди зміниться.

Щоб втілити у життя зловісний план, Фредеріку де Вернантуа знадобилося виконати запланований рейс, після чого йому нарешті видали корсарську грамоту, що дозволило переоснастити галеон. Було встановлено з два десятки гармат, влаштовано крюйт-камеру, завантажено бочки з порохом, заряди, озброєння для команди. Наостанок Фредерік зажадав, щоб ніхто не зміг упізнати його судно. Тепер “Свята Діва” стала “Луїзою” на честь загиблого кохання капітана, а ніс замість діви Марії прикрашала вродлива дівчина з пшеничним волоссям, що його розвівав вітер, з оголеною шиєю, з якої капала кров. 

****

На канапі валявся кинутий як попало камзол, який втім надягався вкрай рідко, недбало розкидані на дубовому столі карти і прилади красномовно свідчили про поспіх, в якому покинули салон. Капітану та його помічнику було не до того, бо вони намагалися запобігти неминучій катастрофі. Слова врятованого не інакше як волею провидіння Жерома підтверджувалися. І навіть гірше. 

Венеційська галера, з капітаном якої Фред мав приятельські стосунки, нещодавно курсувала у берегів Кандії і зараз прямувала у рідну гавань.  Її очільник повідомив, що помітив фрегати французького військового флоту, які якраз рухались назустріч корсарському судну. І якби не попередження, неминуче б сталося зіткнення, в якому, безсумнівно, французькі фрегати перемогли, бо перевищували кількістю. Крім того, з’ясувалося, що маркіза де Тресі бачили на кандійському невільничому ринку.

Тепер капітан напружено розмірковував, як знайти вихід з небезпечного становища, тим більше часу було обмаль. Змінювати курс теж було занадто ризиковано, бо води узбережжя Магрибу кишіли берберськими та турецькими піратами, а з іншого боку на них чатували лицарі-іоанніти.

Ліне озирнувся й вільно видихнув. Нарешті сам. Те, що він отримав наказ дати ідеальний лад в каюті, його не лякало. Все ж така робота була краще, ніж принизливі обов’язки на камбузі. Салоном пролунав невеселий сміх хлопця. Чи міг він колись передбачити, що буде вимушений займатися прибиранням капітанської каюти піратського корабля?