Глава 2

Глава 2

- Нарешті мені не буде соромно з’явитися при дворі. 

Високий привабливий чоловік стряхнув порошинку з розшитих мереживом манжетів, щойно повірений залишив дім, ошелешивши звісткою про загибель глави роду і розподіл спадку. Фредерік, що прибув із повіреним і на власні очі бачив останню мить батька, не менш приголомшено дивився на старшого брата. Той продовжив, ніби йшлося про буденні справи:

- Ти продаси корабель і займатимешся маєтком. А я докладу всіх зусиль, щоб примусити двір забути цю ганебну історію.

- Ти про те, що батько перебував у складі Французької вест-індської компанії?

- Він займався торгівлею! Хіба цього замало, щоб заплямувати наш рід навіки? - тонкий рот скривився в презирливій гримасі, а довгі пальці, прикрашені коштовними перснями, стислися на руків’ї шпаги.

- Дозволь тобі нагадати, - парирував Фредерік, - що лише завдяки діяльності батька ти маєш можливість жити на широку ногу, оточувати себе усім цим дорогим непотребом, - він обвів рукою багато оздоблену залу, де статуї з позолотою сусідили з важкими гобеленами, що зображали подвиги знаних предків. - Ти не мусиш закладатися після чергового програшу в карти тільки тому, що зневажений тобою батько власноруч керував кораблем, щомиті ризикуючи життям!

- І отримав бесславний кінець.

Фредерік дивився, як брат наливає собі вина з кришталевої карафи, навіть не пропонуючи йому промочити горло з дороги, і в ньому все більше міцніла рішучість.

- Я не продаватиму галеон, - твердо промовив. - Це - мій спадок. А маєток заповідано тобі. Роби з ним, як знаєш.

- Ти завжди був слабким. Не дивно, що ти тоді погодився вештатися морями на тому дірявому кориті разом з па. Якщо це твоє останнє слово, - Фредерік незворушно витримав важкий засуджуючий погляд, - так тому й бути. Від сьогодні я не маю брата.

*****

За звичкою Натан і Фредерік, найдивніша пара, яку лиш можна собі уявити, стояли на юті, звіряючи й направляючи курс, намагаючись уникнути небажаних зустрічей з іншими кораблями. Капітан не любив зайвого ризику і вважав, що його люди не повинні наражатися на небезпеку, якої можна уникнути. Достатньо вже того, що останнім часом вони втратили забагато людей.

Побачивши, як Ліне́, надриваючись, тягне з камбуза відра з помиями, щоб вилити їх у море, капітан Фред не зміг стриматись:

- Тільки дурень не здогадається, що цей хлопчисько ніколи не виконував брудної роботи.

Кивком Натан погодився.

- Можливо, дати йому щось легше? - висловився боцман, з жалем спостерігаючи за юнаком.

З вишкіреними щербатими зубами Санчес, що його приставили наглядати за бранцями, попервах невідступно слідував за ним, але коли зрозумів, що хлопець й мухи не скривдить, переключився на Жерома, який творив дива кулінарного мистецтва зі скудних решток запасів. Найкраще, звичайно, потрапляло господарю судна, який оцінив неочікувані вміння полоненого вправлятися з харчами. З’ясувалося це несподівано, коли вартовим принесли засмажені до чорноти коржі й липке вариво замість просяної каші і вони, плюючись та лаючись, нарікали на відсутність нормального їдла і давилися солониною. Старший із врятованих, яким перепала лиш дрібка червивих галетів, указуючи на перегородку, де товклася живність, запевнив, що здатний розрадити життя матросів.

Таким чином, полонеників перевели на камбуз, одного - до печі, іншого - до найбруднішої роботи.

Піднімаючи відро, Ліне́ ледь не перекинувся за борт разом із ним. Кілька матросів, що сиділи неподалік на в’язках такелажа, зареготали, обсипаючи нещасного грубими жартами. Майже всі на судні без винятку вважали його слабаком, не здатним ні на що. Тому Ліне́, намагаючись уникнути їхніх злих жартів, постійно ховався на камбузі й виходив на палубу лише у випадку нагальної потреби. Тим не менш це не позбавляло його кепкувань завжди глузуючого Санчеса. Вже кілька днів він був вимушений терпіти приниження від команди, але досі ніхто на кораблі не чув від нього жодного слова. Фредерік і Натан дивувалися, але не вважали за потрібне втручатися. Вони щиро вірили, що життя на кораблі зробить з нього справжнього чоловіка і, можливо, у майбутньому він стане повноправним членом екіпажу.

- А ця дурнувата хустка, - продовжив свою думку капітан, - здається, вона йому більше заважає, ніж усе інше.

- Може, він лисий? - пожартував велетень, чия гладка маківка блищала під сонцем і пасувала мулату разом з чорною розкішною бородою.

- Занадто молодий, щоб бути лисим, та хто знає…

Фред засміявся, уявляючи симпатичне обличчя без волосся на голові. Натан вторував. Їх могутній сміх досяг вух нещасного Ліне́. Він озирнувся і подивився нагору. Сірий погляд важко ліг на усміхнене лице капітана Фреда. На щастя, останній цього не помітив, інакше це примусило б його замислитись.

- Чудовий був сьогодні обід, - віддихавшись, сказав капітан. - Я задоволений нашим новим кухарем. Добре, що ти вмовив мене залишити їх. Визнаю, ти мав рацію. Тим більше, що відомості, які ми отримали від того малого, мають певну цінність.

Мулат посміхнувся у бороду.

- У волі провидіння я ніколи не помиляюся.

Капітан не був такий впевнений в існуванні вищих сил, але нічого не сказав. Моряки на його судні, як і більшість з їхнього поріддя, незважаючи на горезвісну вдачу, свято вірили в бога. Кожен у свого.

Ліне зник з поля зору командирів у напрямку нижньої палуби, досі так само замурзаний і в обдертому одязі, як і в перший день на кораблі. Перебування на камбузі жодним чином не сприяло покращенню його вигляду. У тісному, жаркому і смердючому приміщенні, зайнятому, крім плити, грубо збитим кухонним столом, колодами для рубки дров і оброблення м'яса, бочками, баками, котлами, горщиками, стосами дров і мішками, ледь можна було повернутися. Звідти тікали, щойно виконавши доручення, яке туди заганяло.