Глава 1

Глава 1.

Марсовий  витягнув шию на всю довжину, на яку був здатен, щоб краще розгледіти точку на горизонті. Притуливши долоню козирком до очей, він вдивлявся у далину. Через декілька хвилин очі на смаглявому зморшкуватому обличі загорілися. О! Він передчував! Вже смакував славну битву. Його пильний погляд розрізнив білий хрест на червоному тлі.

- З лівого борту мальтійська галера!

Звістка миттю долетіла до слуху людини, що стояла біля рульового та спрямовувала курс. Це був капітан швидкохідного галеона, холоднокровний та невловимий капітан Фред. Від цієї звістки щелепи його стислися щільніше ніж зазвичай, виразні очі на засмаглому обличчі звузилися, але не від сонця, чиї промені, віддзеркалюючись на спокійній гладі моря, засліплювали очі морякам. Він теж подумав про майбутню битву. На своєму шляху невловимий Фред не минав жодного корабля іоаннітів, незмінно виходячи переможцем із сутичок з ними. До мальтійців капітан мав особливу давню неприязнь, тим більше, де з ким з них - особисті рахунки.

Капітан швидко віддав наказ йти на перехват мальтійського судна. Одразу підняли прапор капітана Фреда - срібний яструб на чорному щиті - попередження супротивнику про те, з ким він матиме справу. Слідкуючи за маневрами ворожого корабля через підзорну трубу, Фред зрозумів, що лицарі помітили і галеон, і прапор. На Середземному морі про капітана Фреда ходили чутки, безсумнівно, дещо перебільшені, які примушували поодинокі судна, що зустрічалися на його шляху, поспіхом тікати. Це звичайно, не стосувалось кораблів військових експедицій, відправлених спеціально для знищення небезпечного корсара чи берберійських піратів. Але мальтійські лицарі не мали сумнівів, що їм не уникнути зіткнення. Напружене сильне тіло капітана Фреда, що випромінювало могутню енергію, говорило про впевненість у тому самому. Цієї хвилини він більше за все нагадував тигра, що причаївся перед стрибком.

- На місця!

Мальтійське судно швидко наближалося, незважаючи на відчайдушні зусилля їхнього капітана перемогти вітер та змінити курс. Незабаром галеон вже був на відстані гарматного пострілу від супротивника. Події відбувались стрімко. Накази Фреда сипались один за одним, матроси метушилися на палубі, мов у лихоманці.

- Гармати до бою! Вогонь!

Громовий гуркіт пострілів стряс повітря. Не встигнувши збагнути, в чім річ, мальтійські лицарі опинилися на судні, готовому піти на дно. Тим не менш у відповідь на привітання невловимого Фреда мальтійська галера дала залп із правого борту. Ядра пробили полубак та зачепили фок. Миттю прогриміли постріли з галеона, й корабель підійшов упритул до мальтійців, котрі не змогли вчасно зманеврувати.

- На абордаж!

Почалося неймовірне. Зачепивши крюками поручні судна, пірати, не звертаючи уваги на лютий скрегіт обшивок кораблів, наче мавпи, перескакували на іншу палубу, на палаючі дошки палубного настилу, пробитого ядрами. Зав’язалася рукопашна бійка з мальтійцями. Галерники, користуючись нагодою, зіскочили з лавок та з ланцюгами накинулися на своїх катів, тим самим допомагаючи піратам.

Чорний дим застеляв очі; гуркіт битви, крики, брязкіт зброї, прокляття мальтійців, дикий вереск галерників - усе змішалося. Але Фредерік, одним із перших заскочивши на галеру, продирався крізь волаючий натовп, відсипаючи удари направо і наліво, нагору, на ют, не дивлячись по боках, а просто торуючи собі шлях шпагою, якою він володів майстерно. На кормі він побачив капітана - мальтійського лицаря, барона де Лосея. Той відчайдушно боровся з велетнем мулатом, боцманом корсарського судна, який затято насідав на нього, та явно поступався йому як за силою, так і за спритністю.

- Натане, залиш його мені! - перекрикуючи гамір битви, кинув Фред.

Громило відступив. Барон зміряв капітана презирливим поглядом.

- А! Це славнозвісний пірат невловимий Фред. Нарешті я маю честь познайомитися з вами особисто, - глузливо додав він з легким уклоном. - Рідко кому вдається побачити вас так близько. Яке задоволення.

- Раджу припнути язика, бароне. Чи відомо вам, що ті, хто мав честь зустрічатися зі мною у такій неприпустимій близькості, так само мали честь бути вбитими моєю рукою та не могли більше глузувати й розпатякувати про це іншим.

На мить страх промайнув в очах барона. Але презирство прийшло на допомогу.

- Піратський виродок! - плюнув він. - Ти згниєш у тюрмі або тебе заб’ють до смерти на галерах!

- На твоєму місці, мальтійський пес, я би розважливо втримався від образ на мою адресу.

І цієї ж миті, коли ніхто не очікував, де Лосей викинув руку з рапірою вперед, збираючись проштрикнути Фреда. Але той із вправністю, здатною обеззброїти будь-якого супротивника, швидко ухилився від удару, і клинок лиш подряпав шкіру передпліччя.

- За це ти дорого заплатиш.

За кілька запаморочливих атак Фред вибив рапіру з рук барона. Довге лезо заблищало біля горла мальтійця. Той важко дихав, розкинувши руки в сторони.

- Ти знайомий з маркізом де Тресі? - спокійно спитав Фред.

- Ти від мене нічого не дізнаєшся, мерзенний пірат! За тобою давно шибениця плаче.

- Відповідай! - клинок сильніше встромився у горло. - Відповідай, мальтійський пес! Або я покінчу з тобою прямо зараз!

Де Лосей зло розсміявся.

- Я помру у будь-якому випадку, а тебе впіймають і повісять…

Фредерік вилаявся крізь зуби.

- Падаль… Прив’язати його до бізань-щогли та висадити у повітря судно. Знищити всіх, хто є на борту, усіх!

Обличчя барона, якого вже прив’язували до щогли, раптом змінилося до невпізнаваності. Він почав дико вириватися, але мотузки міцно тримали.

- Стривай! Я все скажу. Не роби цього. Чекай! - він верещав від страху перед жорстокою долею. - Пощади!

Зі спритністю тигра Фред перебрався на палубу свого корабля, навіть не оглядаючись на цілковитий розгром та волання переможеного ворога. Битва була короткою, але запеклою. Галера вже накренилася. Раптом страшенний вибух оглушив усіх. Це вибухнув пороховий склад на мальтійському судні. Галеоном прокотилася вибухова хвиля, але судно вже достатньо далеко відійшло від гинучої галери.