Глава 1. За межею

Над пишними кронами дерев піднімалося ранкове сонце. Уздовж високого паркану з червоної цегли неспішно рухався сірий "Мерседес" GL 350. Машина зупинилася біля ажурних кованих воріт. Водій опустив скло і підніс до невисокого стовпчику перед воротами білу пластикову карту. Брама безшумно відчинилася, і машина в'їхала у двір. Від воріт починалася широка доріжка з плитки в формі ромбів, яка вела через сад до самого будинку.

Двоповерховий особняк потопав у зелені. Праворуч від нього росли фруктові дерева, під якими неспішно зріли ягоди червоної і чорної смородини. Уздовж доріжок росли троянди різних сортів. Пишні квіти наповнювали двір солодким ароматом. Зліва був розташований великий басейн оточений парасольками та шезлонгами.

Перед  ґанком стояв круглий багаторівневий фонтан, який ввечері грав різними барвами, а зараз тихими струмочками розсіював прохолоду навколо себе. Поруч стояли чотири ковані лавки. Під вікнами будинку були встановлені гойдалки-альтанки з м'якими сидіннями.

У цю ранню годину на кухні на першому поверсі сиділа лише молода хазяйка, Есакова Каріна Данилівна та кухарка Олена Федорівна. Дівчина ніяк не могла прийняти того факту, що до неї всі, майже всі, звертаються за ім'ям та по батькові. Крім, звісно, няні Зінаїди Петрівни, яка називала дівчину, як їй заманеться.

Каріна була одягнена в синій оксамитовий спортивний костюм. Кудряве каштанове волосся було зібране в хвіст. Неслухняні пасма вибивалися з чубчика і обрамляли обличчя. Великі карі очі стомлено дивилися в тарілку з яєчнею.

Біля раковини стояла кухарка, руда жінка з пишними формами, швидко мила посуд, перекладаючи чисті тарілки в тацю.

До кухні увійшла служниця, висока русява дівчина. Її обличчя було настільки бліде, що майже зливалося з сірою формою, яку носила вся обслуга.

– Що там, Юля? – запитала кухар.

– Олена Федорівна, приїхав Анатолій, – повідомила вона.

– Добре, посидь трохи тут. Я зараз напишу список продуктів, – жінка дістала з кишені блокнот і ручку.

Допивши чай, Каріна подякувала за сніданок і з цікавістю підійшла до кухарки.

– Готово, – Федорівна простягнула листок Юлі.

– Ні, – Каріна перехопила листок, – Я сама віднесу, – дівчина швидко почимчикувала в коридор.

Жінки лиш дивно переглянулися. Схоже раптово бадьорість повернулася до їхньої хазяйки.

Каріна швидко дісталася вулиці, вийшовши через непарадні двері. Рухаючись стежкою уздовж паркану вона швидко дісталася гаражу. На задньому дворі біля воріт чекав водій Анатолій. Чоловік років п'ятдесят в чорному кашкеті та білій сорочці.

– Доброго ранку, Каріна Данилівна, – шофер посміхнувся.

– Доброго, поквапимося, – Каріна сіла на заднє сидіння та зачинила двері.

– Панночка вирішила поїхати зі мною? – чоловік поправив кашкет і зачинив двері.

– Так, – Каріна підозріло озиралася по сторонах, ніби чогось опасаючись. І не даремно. Тільки но частина воріт від'їхала в сторону випускаючи авто з двору, як йому дорогу перегородила червона "Хонда" СR–V зупинившись перед самим носом у "Мерседеса". З машини поспішно вийшла худа висока жінка. Її волосся було зібране у високий пучок. Це як раз і була її няня Зінаїда. Одягнена в один зі своїх чорних атласних костюмів і туфлі на високих підборах–шпильці. Невдоволений вираз обличчя підкреслювали дві глибокі зморшки на лобі. Вузькі губи з темно фіолетовою помадою, були щільно стиснуті.

Жінка відкрила задні двері і схопила Каріну за передпліччя. Саме цього боялася дівчина. Невстигла вона й сказати щось, як груба жінка витягла її з машини.

– Нікуди ти не поїдеш, – фиркнула брюнетка, примруживши і без того невеликі темно-карі, майже чорні, очі.

– Ви мені не указ, – заперечила Каріна, намагаючись звільнити зап'ястя.

– Ти ще неповнолітня, тому я вирішую, що і коли тобі робити, – піднявши брову, Зінаїда Петрівна відпустила руку дівчини.

Насупившись, Каріна потерла зап'ястя. Зінаїда махнула своєму водієві і той звільнив проїзд.

– Всього доброго, – сказав Анатолій, закриваючи темне вікно. Він зробив вигляд наче нічого не сталося.

– Як же вчасно я повернулася, – Зінаїда підняла підборіддя схрестивши руки на грудях.

– Що з вами таке? – Каріна прискорила крок, – Я лише хотіла з'їздити до магазину.

– Знову намагаєшся втекти, – крізь зуби вимовила брюнетка, – Я бачу тебе наскрізь.

Каріна нічого не відповіла. Вона намагалася уникнути подальшої розмови. Минаючи парадний вхід, дівчина знову повернулася на кухню.

Прислуга швидко покинула приміщення залишивши їх наодинці. Кароока лише зітхнула, неприємної розмови було не уникнути.

– Ти порушила заборону.

– Заборону? – дівчина кліпала очима, – У мене немає бажання з вами з'ясовувати стосунки, – Каріна вийшла з кухні та направилася до холу. Няня йшла слідом за нею. Жінка не приховувала злої посмішки і з погордою дивилася на свою вихованку.

Каріна зупинилася біля сходів і з докором подивилася на брюнетку:

– Я всього лише хотіла з'їздити з Анатолієм за продуктами, – ображено повторила вона, – Не бачу в цьому нічого поганого.