Глава 82

LXXXIX

Завдяки невичерпній темі розмови, Розалія могла зібрати всі новини про теперішнє становище Кармелюка й про нові заходи проти його ватаги, про суд, який має бути, й страшну кару. З розпитувань і розмов з’ясувалося, що шельма прикинувся був умирущим від перелому ноги й антоиового вогню — для —того, щоб скинули з нього кайдани,— і досяг цього своєю хитрістю — втік, але його догнали й перевезли до Кам’янця... Виявилося, що нога в нього цілісінька, тільки вивихнута; вивих йому виправили й запроторили гайдамаку в турецьку фортецю — в башту, що над проваллям; звідти вже хіба що ворон винесе його кістки.

Далі говорили про те, що губернатор домагається, щоб над цим лиходієм була вчинена кара як приклад багатьом, що хоч це клопотання й затягне суд до весни, зате страшна кара справить враження на хлопів.

Всі ці розмови Розалія слухала буцім недбало, хоч з блідим обличчям і вимученою усмішкою, але душа її зазнавала невимовний мук. Повертаючись додому, вона замикалася в своїй кімнаті й там на самоті впадала в бурхливий розпач.

Вона кохала розбійника палючою, демонічною пристрастю й почувала, що туга за ним доведе її до якогось божевільного вчинку. В цій страшній утраті найбільше її мучило те, що вона сама віддала Кармелюка в руки ворогів. Шалені ревнощі засліпили її; вона вигадала пастку на свою ненависну суперницю, послала своїх адептів, і в пастку —

о жах! — разом з суперницею попався і її коханий. Все сталося, як по писаному. Скільки разів вона казала всім, що коли впіймають Уляну, то через неї впіймають і Кармелюка, але ніколи й на хвилину не думала, що це може справді сталися, і от доля поглумилася з неї!.. Вона, Розалія, яка обожнює героя, завдяки своєму хитрому задуму, справді віддала отамана в руки катів. Що він може тепер подумати про неї?.. Правда, вона може виправдатися, провину свою перекинути на інших, але ж це можливе тільки під час побачення, а тепер скільки душевних мук вона додала йому до його фізичних страждань!

— Ні, врятувати, врятувати або самій загинути! — скрикувала вона, учепившись руками собі в коси, й схоплювалася з ліжка, немов пориваючись па битву з якимсь страховищем; та, постоявши так, знову в одчаї падала на ліжко.

Неймовірно довгі ночі вона проводила без сну і все думала, як би врятувати свого чарівного лицаря, та нічого не могла придумати. Звірити ж комусь свої таємні думки й страждання вона, звісно, не могла.

Не знаходячи ніякого плану, як урятувати Кармелюка, вона тепер уже думала тільки про те, щоб знайти якийсь спосіб листуватися,— тоді все буде врятовано. Кармелюк сам придумає щось, якщо тільки довідається, що вона тут.

І Розалія почала часто їздити прогулюватися на фільварки по Турецькому мосту, за котрим на протилежному боці височіла фортеця.

Кам’янець колись, за часів володіння Польщіб6, являв собою неприступну твердиню. Споруджений на гранітній скелі циліндричної форми, з прямовисними гранітними стінами, він з’єднувався з плоскогір’ям єдиним мостом, який побудували турки, що якось захопили були цю фортецю.

Міст той перекинуто не з повної висоти одного берега на другий, а з напіввисоти; по краях мосту на тому й другому березі висічені в скелі положисті гвинтові спуски, а самий міст являє собою вузьку, увігнуту дугою, суцільну кам’яну стіну з єдиним прогоном посередині. В цей прогін протікає, стрибаючи по камінню, річечка Смотрич, яка оперізує з своїм притоком міську скелю'.

Задля охорони цього мосту турки збудували на боці фільварків фортецю, яка частково збереглася й донині. Один бік фортеці йшов від початку мосту, тільки на десять сажнів вище нього, по прямовисній скелі, паралельній з містом, що височіла з самого краю його ще сажнів на п’ять угору, а башти по краях її були підняті ще сажнів на три; другий же, підковою вигнутий, бік дивився4 амбразурами в поле; тут теж були збудовані дві бойові башти.

Якщо зійти з мосту в яр,— там зроблено бічні східці для перехожих — і підійти до фортеці, то горішні вікна її висітимуть над прірвою сажнів на двадцять п’ять, а башти — сажнів на тридцять...

По цьому мосту й почала роз’їжджати Розалія, сподіваючись, що в’язень може побачить її й зрозуміє, що вона шукає засобів урятувати його. Але сама Розалія не дуже довіряла цій сподіванці: вікна в баштах були пороблені так високо, що навряд чи міг до них добратися колодник, тим більше, що, як усі запевняли в місті, Кармелюка булог прикуто ланцюгами до стіни й до підлоги... Та й, нарешті, в котрій з чотирьох башт він перебуває,— вона не знала.

Але Розалія, проте, їздила, здається, в єдиним бажанням поглянути хоч на кам’яну домовину, що поглинула її кумира.

Одного разу вона зустріла на мосту високу постать, котра милувалася виглядом фортеці, і риси обличчя цього чоловіка видалися їй знайомими, та хоч і як вона напружувала свою пам’ять, все-таки не могла пригадати, хто б він був.

Нарешті Розалії пощастило на рауті в губернатора познайомитися з комендантом фортеці.

Зацікавлена цим історичним пам’ятником, вона виявила бажання оглянути його, і комендант люб’язно запросив її.

Наступного ж дня Розалія вирядилась у фортецю. Комендант показав їй усі плани фортеці, старовинні гравюри, що зображували, як турки здобували фортецю,67 перший вигляд її. Розалія вміло навела розмову на теперішнє значення фортеці й63 діставши відповідь, що ця фортеця не має тепер, за сучасної артилерії, ніякого значення, а годиться тільки під тюрму, почала розпитувати, чи багато вона може вмістити арештантів та де сидять найнебезпечніші.

Наглядач тюрми розповів . цікавій пані, скільки в нього тепер ув’язнено в загальних казематах і скільки в одиночних.

Розалія побажала оглянути все. сама. Комендант дав дозвіл наглядачеві. Послужливий кавалер по тому, як арештанти пішли на роботи, показав загальні приміщення й потім повів Розалію вузьким коридором, у кінці якого стояв вартовий.

— А це куди хід? — поцікавилася вона.

— В окремі башти, пані, для особливо важливих злочинців...