Глава 67

LXXIII

Повернулася Розалія додому і рада, й спантеличена дивним змістом записки: "...або буду на дні пекла, або прибуду в призначений час".

Що міг означати цей дивний вираз? Очевидно, цей безумець знову затіяв якесь страшне, ризиковане діло. Де, коли, як?

Хоч Розалія цілком вірила в щасливу зорю Кармелюкову, в його молодецтво, одвагу, але тривога мимоволі охопила її, і тривога була тим болісніша, що не було ніякої можливості ні одвернути небезпеку, ні відмовити Кармелюка від ризикованого наміру.

"Ні, ні, так не може тривати далі! — казала сама собі Розалія, кусаючи з досади губи.— Він мусить покинути ці дурниці, повинен усунути від себе небезпеку!"

А втім, цього разу красуні не довелося довго мучитися страшними здогадами й сумнівами.

Наступного ж дня опівдні прискакав верхівець із Літина й привіз жахливу звістку про страшну розправу, яку вчинив Кармелюк над літинським суддею. Ця звістка, від якої всіх охопив смертельний жах, принесла, проте, таємну радість Розалії.

"А, так ось що говорили ті дивні слова! — догадалася вона зразу ж.— Безумець! Одчайдушно кинутися на таке жахливе діло... В місті повно війська... Найменша необачність — і сьогодні він сидів би вже закутий у тюрмі або валявся б десь у яру вбитий!"

Від самої думки про можливість такого жахливого кінця Розалія відчула, як серце її облилося кров’ю. Та, слава

богу, цього разу він живий, здоровий і завтра ж буде коло її ніг, а тоді, тоді побачимо, чия візьме!

Вона вгамувала бурхливу радість у грудях і кинулася втішати й заспокоювати Агату.

За першим гінцем прискакав незабаром і другий... Всі в домі від панів до челяді заговорили про нечувану сміливість Кармелюка, переказуючи подробиці цього вдалого нападу.

Агата в супроводі Алоїза й численної челяді вирядилася до Літина лікувати свого нещасного чоловіка; Розалія не вмовляла подругу зостатися,— це було зовсім неможливе, та й, крім того, від’їзд Агати в даному випадку позбавляв її зайвої пари пильних очей.

Всю решту дня Розалія провела в гарячковому збудженні: що принесе їй завтрашнє побачення?

В кареті Кармолюк виявив до неї глибоку пошану, але й неприховану холодність; правда, багато було причин для тодішньої його поведінки... Але як вій зустріне її завтра? Невже ж її чари виявляться перед ним безсилими? А він, цей страшний герой, до жіночої краси особливо ласий.

Розалія кілька разів підходила до дзеркала й надовго зупинялася перед ним, немов зважуючи й вимірюючи силу своєї краси. Чарівне личко з блискучими агатовими очима, котре дивилося на Розалію з дзеркала, немов підтверджувало її слова...

"Він любить іншу!.. Тій, іншій, простій хлопці, він довіряє всі свої таємні задуми й тривоги!.."

Та хіба вона, Розалія, не зуміє витіснити суперницю з його серця, хіба вона не зуміє ввійти в його довір’я, обплутати тенетами своїх чар? Він уже й так вірить їй. Якби не вірив, не погодився б прилетіти й віддатися їй у руки.

О так, так! Він вірить їй, а вона ще зміцнить у ньому цю віру, прокрадеться в тайники його душі, прикинеться його спільницею й навіть буде нею, аби тільки заволодіти його серцем. Чи не Юдіф занапастила Олоферна? 59 Чи не Даліла скорила Самсона? Хто може сказати, що вони були кращі за неї? Вона теж урятує рідний край, тільки не зрадою, не вбивством, а тим, що прикує до свого серця нерозривними ланцюгами непокірного отамана. Він буде її рабом. І хто знає, яку роль доведеться йому зіграти в туманному майбутньому вітчизни?

Розалії пригадалися всі таємничі розмови, котрі знову почали розносити поміж шляхтою невідомі особи, які з’являлися й непомітно зникали з садиб... Сподівалися бурі... а під час бурі хвилі виносять на поверхню моря й уламки, що притаїлися на самому дні.

Тисячі найсміливіших думок зароїлися в голові Розалії, але вона прекрасно розуміла, що передусім треба було приручити Кармелюка, примусити його частіше бачитися з нею, зробдти побачення настільки важливими для нього, щоб він сам став домагатися їх.

"Що б таке передати йому завтра?" — думала вона. їй хотілося 'зразу ж переконати отамана в своїй відданості.

В тривозі і в радісному хвилюванні провела Розалія весь вечір і тільки пізно вночі заснула, не надумавши все-таки того, що б вона могла сказати завтра Кармолюкові.

Наступного дня вона прокинулася надзвичайно рано. Радість душила її. Сьогодні вона побачиться з ним. Нарешті-таки подолані всі перепони і бажаний день настав!

Хитра Фрося одразу ж помітила різку зміну в настрої господині й ту ж мить прийшла до безапеляційного висновку, що в пані є якийсь коханець, найпевніше — Рудковський. Недарма ж вона обрала його собі за секретаря і вигадалася цього комісію.

Довше, ніж звичайно, просиділа цього разу Рс^залія перед дзеркалом, перемінила кілька суконь, кілька зачісок і, витративши загалом годин зо три на свій туалет, вийшла нарешті в їдальню чарівніша, ніж коли б то не було.

. В їдальні давно вже сидів пан маршалок, пригнічений, прибитий останньою звісткою.

Розалія весело впурхнула до кімнати, ласкаво привіталася з чоловіком і сіла на своє місце. Та не встигла вона/налити собі чашку кави, як рука її, що держала кофейник, нараз спинилася.

— їдуть? — промовила вона з неприхованою досадою.

— їдуть,— підтвердив, жахаючись, маршалок і прислухався до гуркоту, що наближався.— О матко свєнта, рятуй нас, грішних!

— Еге ж, від настирливих гостей! — злобно процідила крізь зуби Розалія.

— Але, любко моя, зайвий гість тепер не обтяжить...

— Особливо пан Янчевський!

— Що ж, золотко моє, ти ж не будеш заперечувати того, що він найзвитяжніший і найодважніший з-поміж нашої шляхти?

— І що Кармелюк ганяється за ним, як кіт за мишею?

Ця фраза, яку красуня промовдла щонайхолоднішим тоном, страшенно збентежила нещасного маршалка.

— Єзус-Марія, то правда! — пробурмотів він розгублено.— Але як же ти сама, душко, не була проти того, щоб він оселився в нас у домі?