Глава 58

LXII

— Крулево наша! Я б сказав скоріше: богине наша,— скрикнув Рудковський з непідробним пафосом, — бо тільки богиня може так говорити про любов, але устами пані' говорить уродзона шляхтянка, проста ж хлопка, не здатна на такі тонкі, божественні почуття, її серцеві приступна тільки груба пристрасть, а цю пристрасть завжди перемагає пристрасть до злота!

Але ж вона завжди може вдовольнити цю пристрасть і без вашої допомоги, — посміхнулась Агата. — Навіщо їй наш гаман грошей, коли для цього треба їй тільки з’явитися до нас із своєю бандою і позабирати все з наших кишень?

— Але... даруйте! — спробував був захищати свій плай Рудковський, та його голос дами вкрили голосним сміхом.

— Ні, пане, здавайся, наші чарівні презуси розбили нас по всіх напрямках! — вигукнув Алоїз. — Але тепер, прекрасні дами, черга за вами: що ж придумаєте ви?

— Що ми придумаємо, те ми скажемо потім! — лукаво усміхнулась Агата. — Тепер же кажіть ви! Невже ж фантазія ваша вже вичерпалася? Пане Алоїзе, ви ж були у війську Бонапарта?

— Я воював з москалями, але не з жінками.

— Хто ж страшніший?

— О, безперечно, жінка, та ще та, очі якої скоряють кожного!

Агата весело засміялася, задоволена компліментом Піг-ловського, і жартома вдарила його по руці віялом.

— Але, може, пан Рудковський виявиться хоробрішим? — грайливо мовила Розалія.

— Я вважав би себе щасливим, якби пані дозволила мені довести свою хоробрість. Вовчицю ми не виманимо нічим з лігва; певніше й скоріше буде, якщо ми накриємо їх вкупі з вовком в якомусь таємному сховищі, а з огляду на палке кохання цього отамана, то таке сховище повинно бути в них неодмінно!

— Але це знову пахне кров’ю!— заперечила Агата.— Пан забуває про нашу головну умову.

— Та ще й повторює останній задум Янчевського,— підхопила Розалія, — которий, як відомо, закінчився...

— Тим, що наш горезвісний презус піймав замість Кармелюка величезну дулю! — скрикнув Рудковський і покотився від реготу, згадавши невдачу свого ненависного суперника.— Але тисячу разів прошу прощення в наших прекрасних дам за вульгарне слово! — схаменувся він за мить.

— Те ж саме загрожує й нам, якщо не облишимо назавжди нещасної думки впіймати Кармелюка силою,— настійно промовила Розалія. — Думайте й вирішуйте тільки те, чим і як виманити гайдамачку з табору.

— Я пасую, — розвів руками Пігловський,

— А пан Рудковський?

— Нехай моя пані дозволить мені зібрати загін сміливців,— гаряче запропонував Рудковський,—і присягаюся, або я сам загину, або проклятий гайдамака теліпатиметься нашибениці на першому ярмарку.

■ — Я забороняю це, чуєте! —— гнівно скрикнула Розалія й, схаменувшись, додала схвильованим голосом: — Не вартий підлий хлоп того, щоб через нього проливалася шляхетська кров, і так її пролито вже чимало! Якщо брутальний хлоп може діяти тільки силою, то в шляхтича є ще розум і хитрість.

— Але за такої постановки питання й він виявляється безсилим, — знизав плечима Рудковський.

— Як? — перепитала Розалія.— Виходить, ви, пане, відмовляєтеся знайти спосіб виманити з табору гайдамаку?

Пігловський і Рудковський схилили голови.'

— В такому разі,— очі Розалії блиснули щирим натхненням,— залиште нас самих! Ми самі знайдемо такий спосіб і тоді вже скажемо вам.

— Воля пані! — Рудковський і Пігловський розвели руками й слухняно вийшли з кімнати.

— Нарешті, нарешті ми самі!.—радісно мовила Розалія, коли Пігловський і Рудковський вийшли з будуара, й, сівши біля своєї подруги на козетку, вона обняла її стан однією рукою и гаряче заговорила: — О ці чоловіки! На що вони здатні? Хай-то буде простий хйоп чи уродзоний шляхтич, розумна жінка завжди тричі обкрутить його навколо свого пальця! Вони не змогли придумати нічого! Але ми, ми придумаємо все!

— О так! — вигукнула Агата й заплескала в долоні.— Ми самі придумаємо все і тоді добре посміємося з них!

— Отже, ангеле мій,— провадила з гарячковим збудженням Розалія,—збери весь свій розум, всю свою хитрість: розумієш, нам треба виманити її з табору, тобто примусити її зробити найнеобачнішу дурницю. Скажи ж мені, яка сд-ла може примусити жінку забути про небезпеку й зважитися на страшний ризик?

— О Розюню, це кохання! — захоплено скрикнула Агата.

— Так, твоя правда, моя дорога! Кохання оволодіває нами так, як вихор билйнкою, і ми цілком віддаємося його пориву. Але є в нашому серці почуття ще дужче за кохання! — Розалія підвелась, обличчя її запаленіло, груди високо підіймалися.— Це почуття перетворює ангела на тигра, кожний струмочок крові — на вогняний потік! Воно, заповнює наш розум, серце, волю! Через нього ми за-: буваємо все, все на світі — своє становище, минуле, майбутнє...

— Це— ревнощі, ревнощі!

■ *— Так, ревнощі! — схвильовано мовила Розалія й, нахилившись до Агати, уперлася в її плечі руками.

Обличчя красуні було бліде, чорні очі пломеніли, мов жарини.

— Ти вгадала! — промовила вона з поривом неприхованої злості.— Ревнощі погублять її.

Свіжий ранок приніс аасиокосипя Уляпі й трохи розвіяв її нічні думки. На сцепу цисту і шли тепер спокійніші міркування. Закохане серце намагалося виправдати вчинки Кармелюка й пояснити їх хоч би там що в сприятливому для себе сенсі.

"А може, він і справді просидів ці три дні в дяка, може, й справді за ним гнався Янчевський і тому тільки він вирішив пробути на варті минулу ніч, а потім заснув, як убитий, бо вона заступила його місце, а він їй довіряє, як самому собі. Але чому ж він був такий холодний, такий сухий, не обняв, навіть і не поцілував? Утомився, змучився в дорозі... Це ж може бути...— старалася переконати себе Уляїга, і тому, що їй хотілося бути повното в коханні Кармелюка, то й ці міркування, такі хиткі на перший погляд, почали здаватися їй усе більше й більше імовірними,— Та що її ревнощі! Безнастанні допити, докори! Все це тільки дратує Кармелюка й викликає його охолодження. Він полюбив її за палку й веселу вдачу,— треба повернутися до нього. Спробувати ще раз, востаннє повернути його любов, але якщо й це не допоможе — тоді вже буде те, чому судилося бути!"