ГЛАВА 16 НОВИЙ РІК

Новий рік згладив усі проблеми. Ото де щастя для Лєри, коли треба готувати багато і смачного. Традиційний салат Олів’є, риба під шубою, бутерброди зі шпротами, тортик Наполеон, бо його любить Санечка, тортик Пташине молоко, бо його любить Назарчик. Подарунки під ялинкою, яка світиться різноколірними вогниками. Батько привіз ялинку з лісництва і дітлахи з Герою весь день прикрашали її, як хотіли. Два кілограми цукерок в обгортках були вивішені, але хлопці вже приловчилися витягати смачності з обгорток. Начебто висить цукерка, а придивись – там вже лише обгортка. 

-    Дід Мороз! – репетував Санька на всю хату, коли до коридору увійшов ряджений у красивий костюм Діда Мороза чоловік. Поставив свого мішка на підлогу і гучно виголосив:

-    Мир дому Вашому! Діда Мороза не чекали?

-    Цє не Мольоз, - обійшов з усіх боків гостя Назарчик. – Дядька Валік.

-    Устами малого глаголить істина, - підтвердив батько, щасливий бачити сусіда.

-    От малий, і як ти дізнався? – скинув бороду Валік і підхопив Назара на руки.

-     Я бачів, як ти з машіни своєї виліз, - зізнався Назар і поліз до мішка шукати подарунки.

-    Діставай, давай помічником Діда Мороза хочеш побути. Отак. Ота зелененька тобі. Рожева мамці твоїй. Червону дядьку Гері віднеси. Фіолетову - тітці Лєрі. Молодець. Діду оту коричневеньку. Сашку така, як у тебе, зелена має бути. 

 Я розгорнула подарунок і побачила коробочку з парфумами. Аромат солодко - приємний зразу ж розлився по всій кімнаті.

-    Вгадав? Подобаються? – Валік в одязі Діда Мороза виглядав загадково-кумедно.

-    Подобаються. Скидай свої шати, Мороз і ходімо до столу. 

 Після застілля всі розійшлися за інтересами. Хлопці почали гратися з подарунками – іграшками. Лєра забрала Геру до кімнати, щоб дати нам з Валіком поговорити. Батько удав, що дивиться телевізор.

-    Я продав ділянку. Гарна родина. Правда, знову навесні розгорнеться будівництво.

-    Нічого. Переживемо. А сам як?

-    Послухав тебе. Подивився навкруги. Збираюсь одружитися зі своєю секретаркою. Вона давно вже чекає на мої знаки уваги. Як ти казала, хтось любить, хтось дозволяє. Невідомо що краще. 

-    Ти будеш чудовим чоловіком. 

-    Поїдемо на свята в Єгипет. Так давно хотів. 

-    Романтична подорож тобі не завадить. Доторкнешся до пірамід. Кажуть, збуваються бажання.

-    Обов’язково. А ти?

-    Я? Після Різдва думаю повернутися в Київ. Знову стану моделлю. Менеджер вже дзвонив. У лютому показ у Відні, в березні Німеччина. Приведу себе в норму. 

-    Не втрачаймо один одного з виду. Моя візитка. Коли що, дзвони, - він вклав у мою долоню маленький папірець зі своїми даними.

-    Треба думати, що мій телефон ти знаєш? – на всяк випадок перепитала я.

-    Звичайно. Розвідка доклала, що в тебе їх два. Обидва я вивчив напам’ять.

-    Ти часом в КДБ не працював? – пошуткувала я.

-    Я працював у міліції десять років. Дечому навчився.

  Як стемніло, Валік витяг з машини ящичок з петардами та феєрверком. Діти від задоволення аж роти пороззявляли, коли нічне небо вибухнуло міріадами різноколірних блискавок.  Чомусь, коли Валік сідав до свого джипа, у мене защеміло серце. Але знати, що він десь щасливий біля пірамід з жінкою, яка його любить, було набагато приємніше, аніж боятися щодня, що він загине.