ГЛАВА 15 ПОЖЕЖА

-    Ти вийдеш за мене? – я боялася цих слів, але вони все ж пролунали перед листопадом. У Валіка на долоні лежала оксамитова коробочка з дорогим перснем, в руках оберемок білих-білих троянд, а на обличчі невимовна радість.

-    Ні, - боячись свого голосу, відповіла я. Він взяв мене за підборіддя і примусив глянути йому в очі.

-    І чому? 

-    Ти можеш загинути.

-    Я помру від твого «ні» скоріш, аніж від твого міфічного прокляття.

-    Я суджена іншому…

-    Цікаво, кому? Щось я біля тебе не бачу принца. Чекаєш графа на білому коні? Це романтично, але не практично. Я ж подобаюсь тобі, Люба. Я вмію відчувати антипатію та симпатію. Мені ж варто пальцем повести, будь-яка піде за мене заміж…

-    То поведи, чого ж так довго мучишся зі мною. Та ще й з дитиною.

-    Дурненька. Мені ти потрібна. А Назарчик пацан шо нада. Про такого сина мріяти тільки можна.

-    Я не загублю твого життя, і не проси. 

-    Краще скажи, як говорять жінки в таких випадках: « Я подумаю!», - просив Валік. Я розумію, що чути відмову йому було неприємно.

-    Я буду довго думати, - попередила я.

-    Я все одно чекатиму, Люб.

  В один прекрасний зимовий день до будинку Валіка під’їхала велика автівка і вивантажила дебелого ящика. Село загуділо, мовляв, що то воно таке?

-    Твій залицяльник сауну в хаті встановив, - розвіяв міфи якось увечері Гера, прийшовши з вулиці після довгого розчищання снігу.

-    А ти ходив перевіряти? – іронічно спитала  Лєра.

-    Сильно треба. Валік допомагав чистити сніг, то й розповів. Запрошував нас перевірити якість агрегату, - і багатозначний погляд на мене. Я сиджу біля груби й вчуся в'язати панчохи. Удаю, що це мене не чіпає.

-    Ото й сходи. Для здоров’я гарна штука, - спокійно відбила його натяк і продовжила в’язання. Гера пішов, а потім довго розповідав про враження.

-    Треба й собі таке збудувати. Тільки не в хаті, а десь прибудовою. І не електричну, а на дровах. Як новонародженим себе почуваєш.  А у Валіка 15 грудня день народження. Треба якийсь подарунок придумати.

    Цього разу Назар залишився гуляти з Санькою вдома. Після гучного святкування свого дня народження п’ятнадцятого з друзями та знайомими, Валік запросив мене наступного дня.

-    Я хочу, щоб ти і я. І нікого більше. Розумієш? – пропонуючи мені келих червоного вина, промовив Валік.

-    Логічно. Скільки тобі, якщо не секрет, гахнуло? А то баби в магазині годину гадали. Кажуть, що п’ятдесят…

-    Поки що сорок вісім. Тебе бентежить наша різниця у віці? – перевів він тему.

-    Аж ніяк. Мене бентежить твоє життя. Ти чудова людина, можеш мати родину, дітей, а наражаєшся на небезпеку через мене.

-    Я хочу потанцювати з тобою, - він увімкнув повільну красиву музику і простягнув свою долоню. Я погодилася. Приємні обійми чоловіка, легке запаморочення від вина і відчуття спокою. Тільки чоловік не той, з яким би я хотіла бути. Валік спробував поцілувати мене, але я увернулася:

-    Ти обіцяв, що без мого дозволу не будеш цього робити, - нагадала я.

-    Чоловіки гинуть, як тільки  добиваються твоєї любові? Тому ти не хочеш бути зі мною? Я не повірю, щоб жінка три роки не мала чоловіка і не хотіла…

-    Той єдиний, що добився моєї любові, живий, - тільки й спромоглася відповісти я.

-    Тоді я нічим не ризикую. Як живий? А чому не з тобою?

-    Є певні умовності. 

-    Він точно існує? – підозріло спитав Валік.

-    Кажуть, у тебе чудова сауна… - перевела я розмову.

-    А це класна ідея. Зараз нагрію. Пів години - й буде готово. Почекаєш? – і Валік помчав готувати сауну.

-    Головне, щоб ти дочекався, - в ту мить я була готова зрадити своїм ідеалам, зрадити Гері й подарувати Валіку не тільки своє тіло, розпарене сауною, але й руку і серце, а там хай буде, що буде. 

  Я прилягла на диванчику і задрімала. Мені снилися весняні краєвиди, коли мене грубо штурхонули чиїсь руки. З пробудженням казка закінчилася так і не почавшись. Будинок палав і чад виїдав очі.

-    Де Валік? – кричав Гера крізь пелену диму.

-    Не знаю. Він… він.. сауна…

-    Пожежну я викликав. На вулицю вибігай, я зараз, - він рвонув до сауни, але двері заклинило. Знайшов сокиру й вигатив двері. Я допомогла Гері витягти непритомного Валіка на вулицю. 

-    Він не дихає, - кричав Гера. – Ти ж лікар, зроби щось.
 І я почала робити масаж серця. Рот в рот і сильні натиски на грудну клітину. Мені не вистачало сили в руках. От якби тут швидку й електричні розряди. А що могла зробити я? Я зупинялася і плакала.

-    Не зупиняйся, будь ласка. Любаш, не дозволь йому померти. 

І я з усіх сил тиснула і вдихала в нього повітря. Це єдине, що я могла робити. Люди позбігалися дивитися на те, як швидко горить дерев’яний будинок дивного багача. 

 Чергова порція повітря до рота Валіка принесла бажаний результат і він спочатку сіпнувся, а потім кашлянув. Я так зраділа, що сама від щастя знепритомніла. Гера кинувся до мене і, заціловуючи, благав(вже вкотре) не робити дурниць. 

-    Чому вона має весь час через вас страждати? Невже так важко триматися від неї подалі…, - Гера звертався не до Валіка конкретно, а до чоловіків загалом, але Валік, що приходив до тями, починав усвідомлювати те, чого раніше не помічав. Він навіть подумати не міг, що чоловік, якого я люблю, поруч, на очах.

-    Вона казала, що любить… Тебе?!… Он воно як?!… Я не знав. Вибач, - ледве вимовляв Валік, доки Гера приводив до тями мене.

-    Ви всі зникаєте, а я потім витягую її з того світу, розпачу, депресій, - Гера так колошматив мене, що я нарешті отямилася. 

  Приїхала пожежна і намагалася гасити все, що лишилося від будинку. Швидка завантажила Валіка і мене. Як ми не відмовлялися від госпіталізації, лікарі й чути нічого не хотіли. Гера  сів до кабіни водія.