ГЛАВА 13 У ПОШУКАХ ІСТИНИ

Розумна людина в час відчаю шукає порятунку в собі, в прихованих резервах свого тіла, своєї душі. Нерозумна шукає знахарів, провидців, шарлатанів, віщунів, які, на її думку, розв'яжуть усі проблеми. Тоді я була нерозумною, бо знайшла бабку, вистояла до неї чергу з двадцяти осіб і з порогу почула:

-    Двоє вже загинули. Буде ще один. Ти «чорна вдова».

-    Здогадалася. Розкажете, як я в таке вляпалася? Як відворожити себе від НЬОГО?

-    Відворот діє лише коли приворожено. У тебе інше. Це прокляття на тобі тягнеться крізь віки… Я таке не пояснюю. Потрібен гіпноз. Душа, тільки душа знає про наші інші життя. Там таємниця. 

-    А як перестати бути чорною вдовою ви знаєте?

-    У твоєму випадку – народити доньку. 

-    І все?

-    Це багато. Від НЬОГО. Ти вже при надії. Але це не донька.

-    Як при надії? – здивувалась я.

-    А наче ти не знала? Ти ж так і не вичавила лимон?

 Бабця говорила такі речі, що мороз пробігав по шкірі. Я лишила їй гроші й тікала звідти швидше, ніж розраховувала. ..

  Чорна вдова… При надії… ЙОГО дитина… Ніхто не знав, що ми не спали з Кирилом, а отже й не взнають. І ВІН теж не взнає. Я так вирішила. І за себе, і за Геру, і за те дитя, що вже жило в мені. Мені було мало інформації. Я вирішила знайти остаточні відповіді. Четверо екстрасенсів – медіумів намагалися допомогти мені, але щось у них не виходило. Медіума Тараса я знайшла в далекому гірському селі в Карпатах. Вже з першого сеансу він примусив мене заснути й мені наснилося дивовижне видовище. Я чотирнадцятирічна з красенем поблизу річки. Наші любощі зайшли надто далеко, але ми нічого з собою не можемо вдіяти. 

  Коли я прокинулася, медіум спитав:

-    Що бачила?

-    Я була мала у дивному одязі. Він старший за мене. Ми кохалися. Стоп, він… Гера, просто молодший і з довгим волоссям. Чому Гера?
 Наступного разу сон був не такий приємний. Якісь тітки мене затягли до страшної кімнати, де мені примітивним знаряддям роблять аборт. Я стікаю кров’ю. Я вижила.

  Сон за сном, і скрізь ми з Герою. То у нас діти, то у нас їх немає. І всі ці сни такі яскраві, такі приємні. Кожен сеанс, немов ковток води спраглому від пересихання організму. Екстрасенс просто уводив мене в сон, де я проживала життя, і вчасно будив. Моїм завданням було в найменших подробицях розповідати про те, що я бачила. Прийшов той час, коли не я медіуму розповідала, а він мені:

-    Ви помітили, що в усіх снах поруч з вами завжди один і той самий чоловік, просто імена інші й місця різні?

-    Так.

-    Він зараз є у вашому житті, але він недосяжний.

-    Як сказати. Він поруч, але…

-    Ваше прокляття, Люба, давнє. Проблема в дитині, яку ви погодилися знищити. Ви й він. Це була незвична дитина. Дівчинка. Ваше прокляття спокутується лише тоді, коли ви народите дівчинку. І від того чоловіка, якого ви бачили уві сні. Це ваш тяжкий хрест – любити його і не могти бути з ним. У минулому житті ви були його рідною сестрою. Окремо один від одного ви страшенно любили, але сказати так і не змогли один одному. В попередньому житті ви були подружжям, але не могли мати дітей. Що ви тільки не робили, але всі зусилля були марними. Прокляття спадає, якщо тепер ви могли завагітніти від нього.

-    Ви теж бачите вагітність? І теж хлопчика?

-    Поки що так. У вас мало часу. Коли його не стане, не виходьте заміж…

-    Його не стане? Чому?

-    З усіма чоловіками буде те саме, що й з двома попередніми. Він теж пропонуватиме одружитись. Ні в якому разі, доки не народите дівчинку.

-    А якщо я ніколи не одружусь з ним, він буде жити?

-    Ні. Його час обмежений. У нього інше завдання в цьому житті. У нього свій тяжкий хрест. Він, як і ви, теж спокутує вину.

-    Для дитини не шкідливо все це? Гіпноз…

-    Все, що корисно вам, корисно й дитині. 

 Тепер, коли я заповнила білі прогалини у своєму житті, можна було повертатися до Києва. Все ж знання – то велика сила. Я подорослішала і визначила пріоритети: жити заради дитини – це цікаво і незвично. Досі я жила за іншими законами.

  Вагітність моя протікала так чудово, що я навіть не припиняла знімання. Саме модним стало зніматися з пузом, ще й гонорари шалені платили. 
  А потім я взяла академку, щоб народити синочка Назарчика. Мені сильно допомагали батьки Кирила: і в дорогу приватну клініку оформили, і після народження сина весь час навідувалися, привозили то одне, то інше. Вони навіть дитячу оформили, доки я в пологовому була. Я не розчаровувала їх, що Назарчик не Кирила син. Не заради себе і сина, більше заради них. Назарчик для них став тією рятівною ниточкою, заради якої їм обом захотілося жити далі.

  Вдень у мене не було часу навіть дихнути, а от вночі, коли під боком спав маленький Гера, я страшенно хотіла плакати. Стримувалася, як могла, бо боялася, що пропаде молоко. Так минуло пів року. 

  Я саме погодувала сина і він грався ручками в колясці, як подзвонили у вхідні двері. Я була певна, що або Роман Вікторович, тато Кирила, або Тамара Петрівна, мама Кирила. А на порозі стояв Гера.

-    Ти? – не могла приховати свого здивування.

-    Привіт. Для початку можна увійти?

-    Звичайно, - пропустила я його, а сама похапцем зиркнула в дзеркало: жах! Ані зачіски, ані макіяжу, а одягнена в якийсь старий-престарий домашній костюм. 

-    Я за дорученням Лєри, - почав Гера. – Їй наснилося, що тобі погано. Хоч ти трісни, а без тебе попросила не повертатися. 

-    Ага, щас… - категорично почала я. – Їй без мене буде краще, це я точно знаю.

-    Санька плаче, за тобою скучив, - підібрав Гера інший аргумент. – І батько твій вважає, що дитині потрібне свіже повітря. Там же ми всі, а ти тут одна.

-    Я вже не одна. У мене синок. Батьки Кирила допомагають, - заперечувала я аргументи Герині.

-    Я скучив, Любаня. Хоч би бачити тебе, знати, що в тебе все гаразд, - він взяв мої руки у свої й ніжно поцілував. Проти такого факту я була безсила. Гера обійняв мене і вкрив найніжнішими поцілунками. Нас би ніщо не стримало від фізичної близькості, якби не заплакав Назар. Я кинулася до сина, а Гера пішов за мною.