ГЛАВА 11 НАУКА ЛЮБОВІ

Вже коли Лєра була в Німеччині, я приїхала в село і розповіла тату і Гері істинну причину відсутності Лєри. Розповіла і про свого майбутнього чоловіка. 

-    Де ви будете жити з ним?- спитав батько.

-    В Києві. У нього там бізнес.

-    Ти хоч його любиш? 

-    Полюблю. До гарного швидко звикають. Він обіцяв заїхати на днях познайомитися з тобою.

-    Не завадило б. А ти?

-    Можна декілька днів у вас побуду?

-    Така дивна. Скільки хочеш – стільки й будь. Санька вже весь випитався про тебе.

-    Я теж за ним скучила. В що він любить гратися?

-    У піратів. Півню висмикав всього хвоста, розмальовує обличчя і селом людей лякає. Завтра матимеш змогу помилуватися племінником, - і делікатно пішов до своєї кімнати, лишивши нас з Герою самих.

-    Я тобі вдячний за Лєру. Я навіть і подумати не міг про таке.

-    Я теж. 

-    Ти вийдеш заміж? Я чув він багатій. Скільки йому років?

-    Сорок два. Але виглядає молодше. 

-    Ну от і чудово. Тобі потрібен такий: старший і розсудливіший.

-    Напевно. Дивно так, наче не зі мною все це відбувається. Я можу тебе попросити про одну послугу.

-    Ти ж знаєш, що можеш.

-    Гера, ти знаєш як важливо для дівчини перший раз? Кажуть, коли любиш – не так боляче.

-    Ти мені хочеш розказати про свої проби стати жінкою? Я не сексопатолог, а чоловік твоєї сестри. Ти про це надто часто забуваєш.

-    Не язви. Це серйозно. Я хочу, щоб першим був не Кирил, а ти. Обіцяю, це залишиться між нами. Я більше нічого і ніколи у тебе не попрошу.

-    А чому Кирил тобі не підходить? Класний мужик. Мені здається, він тебе любить. Якби все не було так серйозно, мужик би не витрачав такі гроші, не підключав такі зв’язки, не створював стільки суєти…

-    Він дійсно класний. Як ти казав, він молиться на мою фотку і здуває з мене пилинки, але я його не люблю. 

-    Як ти з ним збираєшся тоді жити? 

-    В подружжі хтось любить, а хтось дозволяє себе любити…

-    Розумна стала не за роками. Ні! Категорично ні. До речі, чоловіки дуже цінять, коли вони перші у жінки. Твій Кирил на руках тебе носитиме за такий подарунок.

-    Кирил каже, що ми можливо переїдемо до Праги жити. Я зникну з твого з Лєрою життя, не буду маячити перед очима.

-    В Празі? – по його обличчю можна було читати, як по відкритій книжці. Ця новина боляче його вразила, хоч він і намагався приховати. 

-    Всього один раз. І я буду тобі безмежно вдячною. У мене лишаться приємні спогади.

-    Ні!

-    Ідіот. Ти ж цього хочеш не менше, ніж я… - я кинулася в поле, як кобила, що збожеволіла і прагнула забутися у шаленому галопі. Щойно скошеною стернею було важко бігти, але перешкоди не заважали, а навпаки додавали бажання долати все більшу й більшу відстань. Так я дісталася лісу. І тільки тоді дала волю сльозам. Я оплакувала всі свої незгоди й здавалося, що життя скінчилося. Так я просиділа на пеньку десь з пів години, поки не линув дощ. Моє тіло намокло і я втратила відчуття.
 Він приїхав на машині. Лагідно заспокоїв і привіз додому. Нагрів води й приготував ванну. Як дитину роздягнув і всадив до ванни.

-    Ти ж не будеш робити дурниць? – по-дитячому спитав.

-    Вже ні.

-    Якби я не забрав тебе – так би й сиділа в лісі під дощем?

-    Сама не прийшла б – це точно! Віриш – жити не хочеться. Просто сили немає накласти на себе руки. Ото й існую.

-    Чудовий настрій перед весіллям. Це пройде. Житимеш як у Бога за пазухою: заможне життя лікує.

-    Такий дорослий, а елементарного не знаєш - не в грошах щастя.

-    Якщо я погоджуся… зробити тебе жінкою… ти обіцяєш, що нічого з собою не зробиш? Вийдеш заміж за Кирила і постараєшся стати йому гарною дружиною?

-    Треба ж, про мене подумав…

-    Я Лєрі обіцяв за тобою пригледіти.

-    Тоді я не просто обіцяю, клянусь!

На ранок Гера відвіз Сашеньку діду на пасіку і сухо пояснив:

-    Люба попросила її в місто відвезти. По шмотки ми.

-    Звози її, Герочка. Дівчинці треба купити речей. Грошей дати? – наївний дід все сприйняв за чисту монету.

-    Ні. У неї цього повно. Кирил цілу тисячу дав.

-    То їдьте, хай вас Бог береже…

Ми довго мовчки їхали трасою, аж поки не зупинилися біля якогось акуратненького мотелю. Гера зняв номер на добу і залишив мене саму.

-    А ти куди? – перелякалася я, що передумає, залишить і поїде.

-    Ти розташовуйся, а я скоро буду, - і, як обпечений, вискочив.

Повернувся за годину трохи випивши. 

-    Ти мене дуриш чи дійсно ще дівчина? – навіщось спитав.

-    В цьому я тебе не дурю. Сам можеш переконатися, - зізналася я. – Я хочу завжди згадувати саме тебе, твої руки, губи, очі… Якби не Лєра, ти давно вже був би мій, не сумнівайся, - я підійшла до нього і всілася йому на коліна. 

-    Я не сумніваюсь. Просто … Ти гарна, Люба, дуже гарна, але я буду      почуватися негідником… І відносно Лєри, і відносно тебе.

-    Просто вважай, що допоміг мені. Відкинь умовності. Ти і я. Ти теж хочеш цього, я ж відчуваю.
 Він нічого не сказав, просто підняв мене на руки й відніс на широке ліжко. Зацілував, як щось найдорожче у світі. Він не був схожим на жодного чоловіка. І після його довгих поцілунків мої губи не були розбухлими й не боліли. А роздягав він мене як дорогу ляльку: обережно, боячись зіпсувати одяг.

-    Я купив гель. Він зменшує біль. Давай намажу, - і став відкручувати тюбик.