ГЛАВА 9 ЯК У КАЗЦІ

Навчання мені давалося легко, хоч і модельна кар’єра забирала левину частину  мого життя. Весь вільний час (а його лишалося на моє щастя не багато), я присвячувала читанню психологічної літератури, яка активно почала заповнювати полички книжкових магазинів. Я хотіла викинути Геру з голови й вирвати з серця, бачить Бог, дуже хотіла. Але не змогла. Він мені снився ночами. У снах ми були коханцями, ми були разом і не було цієї нерозділеності. Часті депресії виснажували мене, тому я розуміла, що з цим щось треба робити. І я робила. Я завантажила себе по максимуму показами та зйомками, щоб сил лишалося увечері тільки на душ і дістатися до ліжка. А там мені вже снився ВІН. Мій мозок показував мені безоплатні любовні історії з головним актором – Герою.

 В реальному житті я грала нецікаву, але шикарну роль моделі - стерви. І ось черговий показ мод. Я у дорогих довгих сукнях якогось модельєра з жахливим темним макіяжем долаю сантиметр за сантиметром вже достоту набридлого подіуму. Втомилася страшенно від високих підборів. Фотокамери просто засліплюють і вже боляче не тільки ходити, але й дивитися на світло. Нарешті довгоочікуваний фінал. Я у гримерці разом з іншими моделями перевдягаюсь і мрію про ванну і сон, а туди безцеремонно ввалюється величезний кошик з …. я не знаю скількома трояндами. Маленькими рожевими трояндочками. А за кошиком стоїть і посміхається на всі 32 шикарний чоловік в розквіті років. Він ще під час показу  п’ялився на мене, але на то ми й моделі, щоб десь там в кріслах мужики давилися слиною, споглядаючи наші вишколені тіла. Їм не втямити, що модель – всього лише образ. Красивий, ефемерний, загадковий образ, на який приємно подивитися, оцінити, поговорити про нього і… піти дивитися на інший.  Цей чоловік дивився по-іншому.

-    Поїхали в ресторан? – безцеремонно так до мене, немов ми знайомі з ним сто років як мінімум.

-    Я втомилася. І не хочу їсти… - пройшла мимо, проігнорувавши таке запрошення.

-    Поняв. Тоді в спа - салон. Там такий розслабон. А хочеш – у басейн!

-    Ви сплутали манекенницю з повією. Я не спатиму з вами, - я звикла шокувати відвертістю, тоді менше проблем. 

-    Е-е-е-е. Дави на гальма, дівчинка. Я не пропонував секс. Просто хочу побути з тобою. Ти мені дуже сподобалася.

-    А дружина мені потім очі не повиколює? – вирішила вдарити по хворому місцю.

-    Я не одружений. Може, я все життя чекав на таку, як ти… 

-    У мене є наречений, - знайшлася я.

-    Немає. Я стежив. Живеш з подружкою. Не лесбі.

-    Це ви теж перевірили?

-    Аякже. Я маю знати все про свою майбутню дружину.

-    Отакої. Шустро. А мене питати вже начебто й не треба, ага? Я вас вперше бачу, дядя.

-    Я буду красиво залицятися. Тобі сподобається. Ну що тобі варто провести вечір в компанії зі мною? Не сподобається – не триматиму. У будь-який момент скажеш відвезти додому – і я послухаюсь.

-    Чекайте на вулиці, - покомандувала я, а сама пішла до директорки агенції, спитати хто цей нахабний мачо.

-    Це твій шанс, дівчинко. Він класний. Грошей не міряно. Він такі подарунки своїм коханкам залишає. Ніхто ще не скаржився. Тільки ти з ним про весілля не заводь мови. Тільки заїкнешся – зникне. Дівчата розповідали.

-    Про це я з ним точно не говоритиму. Дякую за інформацію.

-    Вперед, красуня ти моя. Хай тобі щастить, - щиро побажала директорка.

  Рай на землі існує. Це я зрозуміла тоді, коли ми спочатку відпочили у спа-салоні. Чого там зі мною не робили: і обмазували морськими водоростями, і масаж робили, і в джакузі відмочували.  І ось коли я свіжа і відновлена вийшла зі спа-салону о дванадцятій ночі, мій кавалер показав мені Київ нічний. Такий, якого я ніколи не бачила. Казино, більярд, боулінг, а потім красивий фільм про кохання у мінікінотеатрі, де були лише ми.

-    Попкорн будеш? – приніс Кирил Петрович паперовий великий кошик смаженої кукурудзи.

-    Ні, я не їм після сьомої… - вперше за час нашого знайомства щиро усміхнулася я.

-    Я забув, ти ж модель. Фігура там, таке-сяке. Тоді і я не буду. Подивимось кіно. Бомбезна історія.

Фільм був гарний, але втома взяла своє і десь на середині перегляду я заснула. Прокинулася в незнайомій кімнаті, на широкому ліжку, вдягнена (і на тому дякую). За вікнами починався ранок, а мені треба було їхати на пари з фізіології. Там у нас такий викладач, як звір. Не тільки прогул, там запізнення небезпечне (чим) було такими наслідками, що мама не горюй. Я швидко спустилася і зустрілася на сходах з Кирилом Петровичем. Він саме прибіг після ранкової пробіжки. У спортивному костюмі та кросівках він мав вигляд юнака. Ніколи б не дала йому понад тридцять, а йому було вже за сорок. 

-    Прокинулася? Як спалося? Тут у мене на дачі таке повітря. Ліс скрізь, класно. Я сам відпочиваю від міста.

-    В якому лісі? Ми де?

-    За Києвом. А ти куди зібралася?

-    В інститут. В мене три пари. Я спізнилася вже.

-    Не хвилюйся. Я все вирішу. Сніданок через десять хвилин. Не суєтись. Життя одне і прожити його треба красиво. Це не я сказав, а якийсь мудрець. 

-    Кирил Петрович… - почала я свою промову, але він поклав пальця мені на вуста і прибравши локон волосся з очей, тихо сказав:

-    Для тебе просто Кирил. Я ж сказав – не суєтись. Завтра підеш на свої пари – нікуди вони не дінуться. Сьогодні я розкажу тобі про себе і познайомлю з батьками. 

-    З батьками? – мої великі очі напевно стали ще більшими.

-    Не переживай, вони живуть окремо. Мама страшенно мріє мене одружити. Тож хочу порадувати їх.

-    Я не збираюсь одружуватися, - категорично заявила я.

-    Я збираюсь. Ти нічого не втрачаєш, Люба. Все буде, як і було, тільки як бонус – респектабельний чоловік. Такій шикарній дівчині, як ти, потрібен чоловік. Я знаю про що говорю.

-    Я не люблю вас! – шукала я підхожі аргументи.