ГЛАВА 1 ГЕРА

В пошуках любові
Ми летим крізь пил століть.
На льоту палаєм, забуваючи про біль.
З крижаної темряви воскресаєм ми,
Щоб зустріти знов - любов!
Обгорілим ротом сперечаємось з Христом:
Що ж таке любов?
              ( з пісні)

                                                    ГЛАВА 1 ГЕРА

З невеличкої естради святково вбраного ресторану лунала пісня «Старша сестра» з репертуару Тані Буланової у виконанні якоїсь доволі вульгарно розмальованої тітки років за сорок:
Все ушли и даже мама
     Серый дождь стучит с утра
У меня сегодня замуж
Вышла старшая сестра…. 
Як кажуть в народі, – в саме яблучко. Дійсно, з самого ранку лив безкінечний дощ, а за столами, поставленими літерою «П», гості кричали «Гірко!». Виходила заміж моя люба сестричка Лєра. І хоч батько намагався шуткувати:

-    Коли дощ на весілля, то женихи за нареченою плачуть! - особисто в мене настрій був препаршивий. Кому й було гірко, то це мені. Ще два дні назад я сама вибирала на базарі в Києві сестрі найкраще плаття. Серце якої дівчини не завмирає при вигляді розшитих дивним мереживом пишних білосніжних шовкових складок весільних суконь, розставлених на манекенах, щоб якісно прорекламувати переваги тієї чи іншої моделі? Я так хотіла, щоб сестра вдягла пишне фатинове з корсетом (єдина модель, яка впала мені в око з самого початку), але Лєра помилувалася такою розкішшю, приміряла його на  мене, а собі купила простеньке бежеве. 

-    Ну ладно плаття сяке-таке обрала, бо вирішила зекономити, а чо без фати? – моєму розчаруванню не було меж. – У нас весілля року, а наречена в чому попало? - кипіла я.

-    Яка фата? Мені скоро тридцять гахне. Ото квіточки у волосся понатикаю – і досить. – Не варто людей туманить, - серйозно, немов виступала на педраді з річним звітом класного керівника випускного класу, відрізала сестра. Коли вона була така серйозна, сперечатися не варто було – зробить по-своєму. 

-    Тобі видніше, твоє весілля! – рявкнула я. Статус меншої сестри завжди обмежував мої повноваження, перетворюючи на тінь Валерії Вікторівни.

  Квіточки я вибрала найкращі, коли вже сукня виявилася простенькою. Лєра взагалі була вродливою у будь-якому одязі, з будь-якими прикрасами.  В селі казали, що ми з нею пішли в маму, а наша мама була дуже вродливою жінкою. Своєрідна ікона стилю селища. От тільки жаль, що рано померла.

 Для мене Лєра стала не просто старшою сестрою, а й мамою, янголом, берегинею, вихователем, вчителем… Я не знаю такої місії, яку б Лєра не виконала в моєму житті. Як не стало нашої мами ( мені було тоді  лише чотири роки, а Валерії - шістнадцять), так і стала вона мені усім у цьому житті. Спочатку ми з острахом приміряли нашому батькові, голові величезного колгоспу «Зоря комунізму», підходящу дружину, а нам «другу маму». Лєра знала в селі всіх, тому достойних кандидаток виявилося небагато. Чесно кажучи, лише троє. І ці жінки  вважали б за честь стати  дружинами голови колгоспу, але у батька були інші погляди. Дуже швидко нам довелося змиритися з тим, що наш тато, видний чоловік у селі, зовсім не збирається приводити у дім мачуху, хоча ми б його зрозуміли.

-    Я, дівчата, однолюб. І цією однією любов’ю у мене була ваша мама. Тепер ви у мене господині. Хазяйнуйте! – підвів риску під гострим питанням і більше до нього не повертався.

-    Після такої, як Вірочка, він з жодною жити не зможе, - пророкували баби. Як у воду дивилися.

   Нашій злагоді в родині все село заздрило. Великий просторий будинок, обгорнений пишним фруктовим садом, як лялька, город з усім необхідним на ньому. Перед хатою квітник з усією палітрою квітів: від підсніжників з пролісками до хризантем декількох видів. Ще мама садила ті квіти, а Лєра свято оберігала  усе, що було пов’язане з мамою. Сестра хоч і навчалася на відмінно, проте заочно отримала освіту педагога, щоб не залишати мене саму. В школі Лєра вважалася найкращим учителем. Рік за роком своїм розумом і розсудливістю здобула повагу не тільки нашого села, а й району. Женихи повалили табунами, а моя сестра тільки й встигала їх одаровувати гарбузами. Одного року як уродили гарбузи у нас на городі, кожен такий великий, що й не підняти. Найбільшого Лєра прикотила під хату і виставила на ганку. Сподівалася, що  велетенський гарбуз буде відлякувати своїм виглядом хлопців, які наполегливо оббивали пороги хати. 

-    Це декорація така? Для краси? – питала я, оглядаючи незвичного гарбуза. Лєра любила все прикрашати. У всіх у селі хати або просто побілені, або пофарбовані, наша вся розмальована ледве не петриківським розписом.

-    Це щоб не ходити кожного разу в сарай по гарбузи, - відповіла Лєра. – І начебто вручив, і не заберуть, бо великий. Помилилася, один таки кандидат у женихи пригнав візка і забрав того гарбуза. Сказав: «На згадку про вашу Лєрку. Хоч каші наїмся!». Ото сміху було! 

 Доки Лєрі було двадцять – вся ця забавка здавалася милою розвагою. Посміялися – й забули. Але коли їй перевалило за двадцять п’ять, кавалєри все менше стали наражатися на гарбузи. В селі вже всі знали, що до Лєрки Макарової не підступишся, тому наречених шукали де-інде.  

-    А чо, ти заміж не хочеш? – все допитувалась я у сестри.

-    А ти? Як тебе одну лишати? - попервах знаходила привід Лєра. Вагомий привід, бо з одного боку я мріяла, щоб сестра стала щасливою, створила свою родину, але егоїстичний хробачок всередині мого єства не хотів відпускати ту, що стала такою необхідною.

-    Це ти через мене Вітьку одшила? – різко спитала я у Лєри, коли мені вже було п’ятнадцять, а Лєрі двадцять сім, саме в пору заміж і дітей, а тут завидний жених Вітька Рудий зі сватами на порозі побував.  Безрезультатно, між іншим.

-    При чому тут ти? Просто він не той чоловік, з яким я зможу жити, - спокійно відмовила Лєра й пішла годувати качок. Напевне, настав той час і я стала достатньо дорослою, щоб мені вже можна було пояснити справжню причину такого наполегливого засиджування в дівках. Для села й двадцять років – то не першої свіжості дівка, а під тридцять – то все, задовбуть питаннями «що в тобі не так?», «як так сталося?», «невже немає путящих хлопців?».