ГЛАВА 6. Заподіяти біль легко

Гаманець лежав у сумочці і був порожній. Ні купюр, ні банківських карток – в ньому залишилися лише чеки з кондитерської і використаний в незапам'ятні часи автобусний квиток.

«Нас пограбували?!» – Аріна кинулась до місця, де були заховані «на чорний день» гроші.

Нічого. Ні конверта, ні коробки з-під взуття, в якій він зберігався, ні навіть пакетика з монетами – пам'яті про студентські дні і успішну спробу позбутися підхопленого в школі лихослів'я.

Документи? На місці. Ноутбук? Є. Дорога кухонна техніка? Нікуди не поділась. Коштовності? Прочерк.

«У мене не залишилося навіть обручки. Зняли, поки я спала», – Аріна подивилась на тонку незагорілу смужку, що «прикрашала» її безіменний палець, і впала на ліжко.

Вона ніколи не припускала, що стане жертвою грабіжників. Втім, останнім часом вони з чоловіком жили не бідно, могли й привернути чиюсь нездорову увагу.

Коли ж це сталося? До походу в ресторан все точно було на місці. Отже, минулого вечора або вночі… Через втому Аріна не побачила явні ознаки пограбування. А чому Ілля нічого не помітив?

Або?..

«Помітив, але не захотів мене засмучувати?» – вона відкинула другий варіант – той, при якому позавчорашня ніч і слова Люсі про зруйнований шлюб мали б сенс.

Аріна зайшла до сусідів і позичила трохи грошей. Вислухала співчутливі слова, з'їла запропонований пиріжок і спустилася в найближчий магазин, щоб поповнити рахунок. Набрала номер Іллі… Сім разів. Не отримавши відповіді, зателефонувала на гарячу лінію банку і заблокувала всі свої картки. Подумала, що могла помилитися, – раптом вони лежать десь удома, заховані під час одного з нападів «амнезії»? Смішно вийде… І проблемно.

– Ну ж бо, візьми слухавку! – Аріна рвалася зв'язатись із чоловіком.

Ніякого відгуку.

Згнітивши серце, вона попрямувала до місцевого відділення поліції і спробувала обережно дізнатися, що робити в разі пограбування.

– Вас пограбували чи ні? – Втомлений поліцейський не горів бажанням вести довгі розмови.

– Не знаю… Все складно…

– «Все складно» залиште для соцмереж. Було пограбування – пишіть заяву, не було – не заважайте іншим людям. Квартира на вас зареєстрована?

– Ні. На чоловіка. Розумієте, перша була на мені, і його це бентежило, тому другу ми…

– Не розумію. Чоловік власник, от нехай він і приходить. Наступний!

Аріна знала, що має право протестувати і добиватися свого, але, повагавшись, відступила. Притулившись на ґанку, знову зателефонувала Іллі.

«Будь ласка! Ти мені потрібен!» – не отримавши відповіді, відправила декілька повідомлень.

Телефон пілікнув.

«Ілля!» – від радості вона посковзнулась і ледь не впала зі сходинок.

Ні, не він. Якесь повідомлення з банку. Щось про переведення грошей із їхнього з чоловіком спільного рахунку.

«Іллю викрали?!» – розум вперто відмовлявся розглядати найочевидніші причини того, що відбувається.

Вітер посилився, низькі сірі хмари повністю затягнули небо. Дуже швидко темніло, і Аріна поспішила на автобусну зупинку. Вона не звикла до громадського транспорту, але позичені гроші закінчувались ніби за помахом чарівної палички.

Пробки, пробки і знову пробки… Аріна вийшла за кілька кварталів від дому, розраховуючи здолати складну ділянку дороги пішки. Холод одразу скував руки і ноги, шлунок нагадав, що ранкових грінок йому недостатньо, слизький тротуар заперечував саму можливість того, що прогулянка буде короткою і приємною.

Щоб зігрітись і що-небудь перекусити, Аріна зайшла до супермаркету. Взяла пачку крекерів, зупинилася біля телевізора. У новинах показували сюжет про те, що через негоду затримуються майже всі авіарейси. Змерзла журналістка в прямому ефірі брала інтерв'ю у пасажирів, які прямували в Штати і застрягли в аеропорту.

«Бідолахи… Не на такі свята вони розраховували», – а потім камера показала великим планом зал очікування, і стало не до чужих неприємностей.

– Люся?! – Аріна не повірила своїм очам. – І… Ілля?!

Молода матуся, що вибирала поруч із нею випічку, поспішила відгородитися від галасливої ​​покупниці стелажем, консультант подивився несхвально, проте утримавсь від зауважень.

– Ілля… Значить, це не я втрачала зв'язок із реальністю, а ти зводив мене з розуму?.. Але навіщо? Заради Бога, навіщо ти подарував мені щасливий Новий рік? Навіщо прикидався?! Це ж безглуздо! Ти міг піти відразу ж після тієї вечірки! Я б тебе не зупиняла!

«Не міг», – прийшло несподіване розуміння.

Перше січня – вихідний. Іллі б не вдалося залагодити справи з банком. Тим паче після розриву стосунків Аріна точно не підписала б документи, не переглянувши їх. Що ж там було? Напевно вони стосувалися кафе. А кредит? Раптом і тут постарався Ілля? Але хоч в цьому йому нічого не перепало, спасибі передбачливій банківській системі.

«За що ти мене так ненавидиш?! Ми разом пройшли через багато бід. Що змінилось, Ілле? Чому ти це зробив?!» – Аріна дивилася на екран, не кліпаючи.