ГЛАВА 4. Мрія без радості

Самопочуття нітрохи не покращилось, але Аріна не збиралася опускати руки. У Іллі немає ні хвилини вільної, навіть у вихідний день він десь у справах, і все ж йому вдалося викроїти кілька годин для дружини. Не його вина, що вона захворіла так невчасно. І не його вина, що дивні видіння застрягли у неї в голові й заважали радіти святу.

Він не має відчути, що відбувається щось погане. Йому треба хоч раз на рік добряче відпочити. Аріна пообіцяла собі, що зі шкіри вилізе, але не розчарує його.

Вона попрямувала в душ. Відкрила кран, але передумала і набрала ванну. Капнула лавандової олії, з насолодою вдихнула приємний аромат…

«Я зроблю це», – опустилася в воду і уявила, що разом із теплом приходить і енергія для нових звершень.

Ближче до шести Аріна відчувала себе більш-менш нормально. Висока зачіска, вечірній макіяж, довга винно-червона сукня з глибоким декольте, великі сережки, підвіска з рубіном, тонкий запах пряних парфумів, строгий манікюр – при бажанні вона могла створити незабутній образ.

Ілля з'явився о пів на сьому.

– Арінко! – Він завмер на порозі, милуючись нею. – Виглядаєш чудово! Ну що, готова? Як температура? Якщо тобі зле, залишимося вдома.

«Мені і справді не дуже добре, але це не привід псувати наше свято», – щоб не брехати, Аріна вдала, що шукає сумочку і пальто.

– По дорозі розвіюся, – сказала з удаваним оптимізмом. – Дякую за чудовий сюрприз.

– Це ще й близько не сюрприз! – Ілля притримав для неї двері і допоміг зайти в ліфт. – Лиш невелика розминка. Повеселимося, окей?

«Пробач… Я безсовісна егоїстка, але ти в цьому не винен», – вголос же Аріна пробурмотіла:

– Чекаю – не дочекаюся.

– Кохаю тебе. – Ілля натиснув кнопку першого поверху. – Пам’ятай про це.

– І я тебе…

«…кохала більше за життя, поки не повірила у власну фантазію», – Аріна насилу прикусила язика і не вибовкала те, що тривожило душу.

Біля під'їзду було людно і слизько. Ілля провів її до автомобілю, галантно відчинив дверцята.

– Не поспішай, люба. Ой, викинь цю газету, в ній нема нічого цікавого. Все гаразд?

Кивок був відверто вимученим. Як не крути, а наслідки вчорашнього отруєння давалися взнаки. Та й газета ще більше посилила сум, бо на її першій сторінці якийсь журналіст висміював вечірку, що закінчилася для п'ятьох гостей в лікарні.

«Пробач, Ілле! Як я могла повірити в ті дурниці? Як?! Ти ж мій єдиний і коханий. Ти дбаєш про мене, не брешеш, не ображаєш. Часом із головою поринаєш у роботу, але це ж заради нашої сім'ї!» – Аріна крадькома промокнула очі серветкою.

– Що трапилось, Арінко? Тобі погано?

Вона похитала головою.

– Ні. Я просто… Просто…

І що сказати? Як переконати його, що все чудово? І, головне, як переконати в цьому себе?!

– У бардачку лежить шоколадка. З'їж її, люба, тобі стане краще.

– Ти знаєш, як підняти мені настрій. – Аріна ще сильніше відчула свою провину і прислухалась до поради. – Ой, що тут… Що за документи? З кафе?

Ілля приглушив у салоні світло.

– Не звертай уваги. Цю пачку завтра тобі доведеться прочитати і підписати, але сьогодні – ніякої роботи, океюшкі?

– В нас проблеми? – Вона знайшла під паперами авторучку і почала нервово крутити її в пальцях.

– Звичайнісінька бюрократична тяганина. Накопичилось за останні місяці. Ми ж володіємо кафе разом, твій підпис потрібен на багатьох документах, але я не хотів тебе завантажувати. Завтра, добре? Переглянеш і…

Аріна включила світло і швидко розписалась на всіх аркушах.

– Смішний ти… Прочитай, підпиши… Наче я тобі не довіряю.

– Ти у мене найкраща, Арінко. – Ілля вирулив на проїжджу частину. – Мені з тобою неймовірно пощастило.

В його останній фразі їй вчулася фальш, але Аріна прогнала дурні думки. Це все через сон! Через гарячкове марення, що засіло в мозку! Невелика амнезія набагато правдоподібніша, ніж зрада коханої людини, нічна втеча і зустріч з ідеальним незнайомцем, тому не варто навіть думати про ті божевільні сновидіння!

***

У «Королеві Астрі» не було жодного вільного столика. Воно й зрозуміло – Новий рік і ексклюзивний виступ не могли не привернути публіку. Аріна ловила на собі заздрісні погляди тих, кому не пощастило сидіти біля сцени, і тихо зітхала. Ілля постарався на славу, забронювавши найкраще місце, і їй хотілося це оцінити.

Але щось заважало відкинути турботи і зануритись у створену декораторами атмосферу казки. Чи то занадто яскраве освітлення, яке різало очі, чи то сторонні розмови, чи то незвична суміш запахів їжі і дорогих парфумів, чи то фентезійне оздоблення… Або ж проблема полягала в совісті, яка ніяк не бажала заспокоїтися і відкласти ниття до кращих часів?

Ілля був у надзвичайно піднесеному настрої. Він жартував, говорив про роботу, шепотів Аріні двозначності і ніби не помічав, що вона відчуває себе не в своїй тарілці. Зате офіціант звернув увагу на її пригнічений стан.