Відкриття душі

Червень. Літо нарешті вступило у свої права, але Зерін було зовсім не до літніх розваг — настав час здачі НМТ та омріяного вступу.

Чотириповерхова будівля школи стала місцем, де зібралася ціла купа розгублених, знервованих абітурієнтів. Серед них і Зерін, яка міцно стискала в руках пляшку з водою та прозорий файл із документами. Усі чекали запуску в кабінети тестування. Те, що було вивчено роками, крутилося в голові суцільним вихором, а те, що пропущено — панічно шукалося поглядом у конспектах в останні хвилини.

Нарешті двері відчинили. Кабінет зустрів їх білими стінами, партами, на яких самотньо лежали чорні ручки, та увімкненими моніторами комп'ютерів.

«Так, Зерін, зберися. Ти все знаєш. Я знаю», — подумки промовила вона, глибоко вдихнула і, щойно пролунав сигнал, почала тестування.

Тест за тестом. Вона нотувала, вираховувала на чернетці, вчитувалася у тексти. Коли всі завдання були виконані й залишилося лише натиснути кнопку, щоб надіслати і побачити свої результати, серце забилося десь у горлі. Клацнувши мишкою, вона подивилася на монітор. На екрані висвітилося:

Математика — 186

Українська мова — 179

Англійська мова — 196

«Нарешті... Стільки безсонних ночей не пройшли марно», — з полегшенням видихнула дівчина. Вона вийшла із задушливого кабінету, відчуваючи, як з пліч впала величезна важка плита. Спустившись сходами на вулицю, Зерін окинула поглядом подвір'я і раптом завмерла.

У тіні дерев стояв знайомий силует. Верть. Він зачекався, але виглядав інакше, ніж узимку: звичайна чорна футболка, яка підкреслювала його статуру, жодних хованих поглядів.

— Ну нарешті ти вже вийшла! — він зробив крок назустріч, і на його обличчі з'явилася та сама фірмова посмішка. — І що там, які результати отримала моя манюня?

— А ти звідки тут? — Зерін здивовано підняла брови, намагаючись приховати раптову радість.

— Ну... ти була постійно зайнята підготовкою, зморена, тож я не хотів тривожити тебе повідомленнями. Але знав, що сьогодні важливий день. Тому, коли ти вже майже вільна, я прийшов після твого тесту підтримати тебе.

— Точно. Я тебе давно не бачила, хоч і згадувала... але упустимо це, — вона трохи зашарілася. — Рада тебе бачити. Тож що далі?

— Що далі? А ти нікуди не спішиш?

— Та начебто нікуди, а що?

— Пішли в парк. Прогуляємось, нормально поспілкуємось. До речі, ти дуже привабливо виглядаєш сьогодні.

— Дякую, приємно.

Парк зустрів їх затишком. Сквер, шум води у фонтанах, діти, що бігають навколо, і яскрава сонячна погода. Зерін та Верть купили холодного лимонаду і присіли на дерев'яну лавку під розлогою вербою.

— І що ти, Вертю, змінив у своєму житті, якщо обіцяв? Що саме? — з цікавістю, але трохи недовірливо запитала Зерін, дивлячись йому прямо в очі.

Він важко зітхнув, витягнувши довгі ноги вперед, і покрутив у руках стаканчик.

— Ну... на роботу влаштувався. На склад. Тягаю коробки по дванадцять годин. Платять таке собі, якщо чесно, але копійка копійку годує. Зате спина і руки так болять під кінець зміни, що сил на якісь «вуличні пригоди» взагалі не залишається.

— Тобто... більше ніяких чужих гаманців і крадіжок? — тихо перепитала вона.

— Ніяких, — Верть повернув до неї голову і подивився абсолютно серйозно. Його зухвала посмішка зникла. — Знаєш, я перший час думав, що зірвуся. Хотілося плюнути, піти на вулицю, де гроші дістаються швидко. А потім...

— Що потім?

— Потім згадував тебе. Згадував, як ти без страху перекрила мені дорогу і читала моралі. Я не хочу, щоб ти дивилася на мене так, як тоді. Я обіцяв, що буду старатися, якщо ти дозволиш тебе бачити. Я дотримав слова.

Зерін замовкла, здивована його відвертістю. Вітерець легенько грався її волоссям. Між ними повисла тепла, комфортна тиша.

— Значить, моя умова спрацювала, — нарешті з теплою усмішкою мовила дівчина.

— Спрацювала, — кивнув він і знову хитро примружився. — А тепер розкажи мені, куди з такими шикарними балами збирається вступати найрозумніша дівчина цього міста? Бо я ж маю знати, біля якого університету мені тепер тебе чекати.

— До речі я тобі не манюня і звідки ти знаєш мої результати нмт ? —  підняла брову здивовано.

—  Добре манюня ну а результати показує отой папірчик —  вказуючи на малий папері на якому зерін відмітила олівцем бали.

—  Ага от звідки зрозуміло.

—  Як твоє життя зараз ? Щось змінилось ?

— Ну на роботу ходжу , а так нічого вештаюсь вулицями бо в дома таке сидіти хоч свою силу волю випробую щоб не вкрасти щось в людей.

—  А ти сам живеш чи з батьками?

—  З сестрою живу в гуртожитку батьків залишилось від них.

— Оу співчуваю.

— Та все добре, це було давно.

—  А де ти брав гроші на прожиток?

— Ну де? Їжу крав в магазинах, гроші з карманів , жіночих сумок , бабкам допомага за гроші за їжу.