Карколомна брехня

Пролог

У вухах стояв глухий свист, який майже оглушував. Я відчайдушно намагалася розгледіти бодай щось крізь завісу густого пилу та диму, які ще мить тому застилали все навколо... але марно. Спроба підвестися закінчилася болем. Очі були розплющені, проте я бачила лише темряву — на голову мені натягнули цупкий мішок.

Я відчувала під собою твердість дерев’яного стільця. Руки та ноги були міцно стягнуті мотузками позаду. Дихання збилося, а серцебиття, здавалося, прискорювалося з кожною секундою, віддаючи пульсом у скронях.

Раптом тишу розірвали кроки. Впевнені, розмірені. Вони наближалися зі спини.

— Хто ти? Що тобі треба?! — мій голос здригнувся, але я намагалася викрикнути це якомога сміливіше.

— Я твій покірний слуга, Верть. Невже забула? — почувся його голос. Холодний, занадто спокійний. — Я просто хочу, щоб ти була моєю. Але, на жаль, твоя світла голівонька ніяк не може цього втямити.

— Гаразд... — я затамувала подих, намагаючись не видати паніки. — Що далі?

— Що далі? — він зупинився так близько, що я відчула його присутність кожною клітиною шкіри. — Ну... дивись. Я тут, а ти зв’язана у цій кімнаті. Тож висновки очевидні.

— Тож що?! Де я? Взагалі, що це за місце?

У цю мить Верть нахилився до мене. Я відчула його дихання на своєму обличчі крізь тканину мішка. Нас розділяв лише міліметр. Невагома межа між безпекою та прірвою можливої близкості.

Анет Евен

Подобається

#1587 в Фентезі
#292 в Бойове фентезі

У тексті є: дарк

Відредаговано: 29.03.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись