Глава 20. На географічній мапі з'явився Сєвєродонецьк

У 1950 році на географічній карті з'явилося селище Сєвєродонецьк. І у цієї події була своя передісторія.

26 жовтня 1938 року указом Президії Верховної Ради України селище хіміків отримало назву «робоче селище Лисхімстрой Лисичанського району». Ця назва влаштовувала керівництво Лисичанського району, але мало пасувала населеному пункту. Оскільки вона є скороченою назвою об'єкта будівництва – Лисичанське хімічне будівництво (Лисичанское химическое строительство).

У повоєнні роки зміною назви селища зайнявся орган, до компетенції якого і має входити питання найменування населеного пункту – орган місцевого самоврядування. У довідці, яку підготував виконком Лисхімстроївської селищної ради у 1947 році, повідомлялося (російською):

«В части названия города, у трудящихся имеется ряд предложений, как-то:

1. Донецк;
2. Красно-Донецк;
3. Северо-Донецк;
4. Ново-Лисичанск;
5. Светлоград».

Довідку підписали голова виконкому Кривсун та секретар виконкому Кравцова.

Тож у довідці 1947 року (цей документ мається в архівах) у трьох з п'яти варіантів нової назви селища було використано слово Донецьк: Північно-Донецьк, Червоно-Донецьк і Донецьк. Остання назва тоді ще не використовувалася, місто Сталіно отримало нинішню назву Донецьк лише у 1961 році. Тож у 1950 році Лисхімстрой цілком могли назвати і Донецьком.

Походження слова Донецьк – перші сім літер слова «Донецький». Географічний термін «Донецький басейн» у ті роки був дуже популярним. Слова, похідні від цього терміну, були поширені в географічних назвах. Наприклад, до 1953 року існувала Північно-Донецька залізниця (рос. Северодонецкая железная дорога), до якої належали станції Лисичанськ та Рубіжне. В 1953 році вона була об'єднана із Південно-Донецькою залізницею у Донецьку. У ті ж роки Північнодонецькі електричні мережі (рос. Северодонецкие электрические сети) забезпечували електрикою територію від Артемівська (Бахмута) до Рубіжного. Ці назви були пов'язані не з близькістю до річки, а з приналежністю до території Донецького басейну, до його північної частини.

Але наприкінці 1949 року більше жителів Лисхімстрою підтримували назву Світлоград. Впевненість, що Лисхімстрой отримає саме цю назву, була така велика, що вже був виготовлений штамп для паспортного столу з цією назвою. І його навіть проставили у паспорті Геннадія Вілесова, який той подав на прописку. Цей паспорт зберігався у музеї «Азоту».

Але були й альтернативні пропозиції. На початку 1950 року у селищі було проведено громадське обговорення майбутньої назви селища, яке тривало три дні. Це в сталінську то епоху! В результаті у Ворошиловград (Луганськ) було направлено чотири варіанти назви, які отримали найбільшу підтримку жителів: Світлоград, Комсомольськ-на-Донці, Менделєєвськ та Сєвєродонецьк.

За назву Комсомольськ-на-Донці висловлювалася комсомольська організація. Начальнику тресту «Лисхімпромбуд» Петру Новікову подобалася назва Менделєєвськ, директору комбінату Геннадію Вілесову - Світлоград, дехто підтримував назву рос. Северодонецк.

27 січня 1950 року вийшов указ Президії Верховної Ради України «Про перейменування селища міського типу Лисхімстрой Лисичанського району Ворошиловградської області». Указ було видано українською мовою, а не російською, як помилково стверджували деякі автори. Російською було надруковано переклад указу. У резолютивній частині указу було написано: «Задовольнити клопотання радянських та партійних організацій Ворошиловградської області про перейменування селища міського типу Лисхімстрой Лисичанського району з присвоєнням йому найменування Сєвєродонецьк. Лисхімстроївську селищну Раду перейменувати на Сєвєродонецьку».

У цій назві діловодами Верховної Ради було допущено порушення правил українського правопису – для української мови нехарактерне чергування двох «є» у суміжних складах. Російською мовою назва була зазначена як «Северодонецк».

31 березня 1958 року у Відомостях Верховної Ради УРСР було опубліковано рішення виконкому Луганської обласної ради про віднесення Сєверодонецька до міст районного підпорядкування. «Рішенням виконавчого комітету Луганської обласної Ради депутатів трудящих від 27 березня 1958 року селище міського типу Сєверодонецьк Лисичанської міської Ради віднесено до категорії міст районного підпорядкування».

Так місто хіміків отримало правильне за українським правописом найменування – Сєверодонецьк. Цю назву використовували в офіційних документах до 2004 року.

У 1995 році Сєвєродонецькою міськрадою було затверджено герб міста, на якому назва була написана як «Сєвєродонецьк». У наступні роки міська влада домоглася, щоб місто і в офіційних документах іменувалося так, як було зазначено на гербі.

Сергій Каленюк висловлював припущення, чому у 1950 році селище отримало назву Сєвєродонецьк, а не Світлоград, яке підтримували більше жителів. На його думку, цю назву підтримував майбутній директор ТЕЦ Ігнат Галянт, який на час перейменування селища займав посаду секретаря Ворошиловградського обкому.

На думку автора, назву Сєвєродонецьк в обкомі могли підтримали і через політичну злобу дня. Про Донецький басейн, Донбас тоді говорили, як про всесоюзну кочегарку, великий промисловий центр союзного значення. Словосполучення «донецьк» було в тренді.

У шістдесяті роки у спеціальній літературі з'явилося твердження, що назва міста Сєвєродонецьк походить від назви річки Сіверський Донець. Назву «Сіверськодонецьк» вигадав науковий співробітник інституту мовознавства АН України Олексій Стрижак, який вивчав гідроніми. Для людини його спеціальності походження назв населених пунктів від назв річок, на берегах яких вони розташовувалися, було само собою зрозумілим. У Сєвєродонецьку Стрижак ніколи не був, з історією міста не знайомився. Але через професійну деформацію був упевнений – якщо недалеко протікає річка, то й місто названо на її честь. А що назва не Сіверськодонецьк, а Сєверодонецьк, то це, на його думку, жителі, які назвали так своє місто, помилилися. Не врахували, що річка не Північний Донець, а Сіверський.