Глава 5. Лисхімстрой до 1941 року: народжений серед пісків

Краєзнавці Сєвєродонецька (у тому числі, у фундаментальній роботі «Сімдесят славних років»), коли описували початок будівництва селища Лисхімстрой, зазвичай наводили слова одного з першобудівників Марка Старобинця: «Територію майбутнього хімкомбінату перетинала високовольтна лінія на дерев'яних опорах, що вела від СевДонДРЕС до Рубіжного. Було прийнято рішення будівництво житлового селища та проммайданчика орієнтувати паралельно або перпендикулярно до цієї лінії. Вона, ця лінія, і стала межею між промисловою та цивільною зоною будівництва».

В останні роки свого життя сєвєродонецький краєзнавець Сергій Каленюк провів велику роботу зі збору матеріалів про події, що відбувалися у 30-ті роки ХХ століття на території міста. Вони опубліковані у різних його статтях і, на жаль, не були узагальнені. Але вони багато у чому змінюють уявлення про перші роки Сєвєродонецька.

Так, ця високовольтна лінія не могла бути межею між промисловою та цивільною зонами забудови Лисхімстрою.

У 1931 році була введена в дію Північно-Донецька ДРЕС, побудована за планом ГОЕЛРО. ДРЕС – це державна районна електрична станція. Сєвєродонецьк тоді ще не існував, Донецьк називався Юзівкою, а річка – Сіверським, а не Північним Донцем. Але це факти до іншої історії, до історії назви міста Сєвєродонецьк.

Північно-Донецька ДРЕС знаходилася поруч із «Донсодою», вона мала забезпечувати електроенергією прилеглі населені пункти та підприємства. Які входили до Північно-Донецького мережевого району. Включно з містом Артемівськ (Бахмут). Роботу цієї станції було припинено у 2012 році, тоді її називали Лисичанською ТЕЦ.

Від ДРЕС до міста Рубіжне на дерев'яних опорах була протягнута високовольтна лінія електропередачі (ЛЕП), завдяки якій Рубіжне було електрифіковано. Ось тільки ЛЕП ця пролягала не вздовж майбутньої вулиці Заводська, а вздовж майбутньої вулиці Пивоварова. Власне, ЛЕП там знаходиться і сьогодні, тільки опори вже металеві. І вона дійсно стала межею промислового майданчика азотно-тукового заводу (у майбутньому – «Азоту»). Але не межею житлової забудови. Між вулицями Пивоварова і Богдана Лищини знаходиться досить широкий простір, який згодом став промисловою зоною підприємств будівельної індустрії та ОКБА.

А межею житлової забудови Лисхімстрою стала дорога, що вела від великого села Борівське (через Сиротино, Лісову Дачу та Воєводівку) до міста Рубіжне. Ця дорога є на плані 1934 року, складеного Іллею Барським.

А напрямок забудови було задано дорогою з Лисичанська, яка також є на плані Барського. Вона проходила від мосту через Сіверський Донець по насипу і потім повз Ново-Сиротино і повз майбутній промисловий майданчик азотно-тукового заводу. Це була дорога з твердим покриттям (замощена бутовим камінням). Прямим продовженням її стала майбутня вулиця Леніна (бульвар Дружби Народів). Забудова Лисхімстрою житловими будинками почалася від перехрестя цих двох доріг.

У квітні 1934 року поряд з перехрестям доріг на Рубіжне та на Лисичанськ, на території сьогоднішнього кварталу №2 Сєвєродонецька, було збудовано 3 бараки каркасного типу. Один барак зайняли сімейні будівельники, другий – самотні, у третьому розмістили управління будівництвом. Першими жителями цих бараків були Федір Іванович Пензов, Степан Йосипович Скороход, Євдокія Андріївна Дуванова, Олексій Михайлович Попков, Прокопій Дмитрович Лозовий, Микита Олексійович Посохов. С. Й. Скорохід був десятником на будівництві залізниці, О. М. Попков очолював бригаду, яка будувала автомобільну дорогу на Лисичанськ, Є. А. Дуванова була бригадиром жіночої бригади. Микита Посохов був одним із перших будівельників Лисхімстрою, він прийшов на будівництво восени 1932 року і був шістнадцятою людиною, прийнятою на роботу.

У серпні з протилежного боку майбутнього бульвару Дружби Народів, у кварталі №1, почали будувати три двоповерхові капітальні будинки. Для цього було обрано типовий проект двоповерхової житлової будівлі із трьох під'їздів на 12 квартир. Перші будинки були побудовані із привізного шлакоблоку, а згодом, інші - із шлакоблоку та цегли місцевого виробництва. Перекриття були дерев'яні, покрівля була шатрова. У квартирах було персональне пічне опалення. Такі будинки будувалися в Лисхімстрої до 1951 року, ними і зараз в основному забудовані найстаріші квартали Сєвєродонецька.

У будівництві перших будинків брали участь муляри Ф. І. Пензов та П. Д. Лозовий, тесляр Н. А. Посохов.

5 листопада було введено в експлуатацію перший такий будинок, він зберігся до наших днів. На ньому висіла меморіальна дошка, яка інформувала, що на цьому місці було збудовано перший будинок Сєвєродонецька. Дошку було зірвано (або впала сама) у 2021 році, її не відновили.

У цьому будинку було відкрито маленький магазин, де продавали товари першої необхідності. А також медпункт та перукарню.

Того ж дня, 5 листопада 1934 року, у селищі з'явилася електрика – запрацював трансформатор, розташований через дорогу навпроти бараків. На двоповерховому будинку з лампочок було складено зірку, яка світилася вночі. Подав електрику на будинок та на селище електрик Семен Чернов.

Інші два будинки були заселені 7 листопада 1934 року. Ці будинки хоча й були квартирними, але заселялися як гуртожитки.

У кварталі №2 до кінця року було збудовано та заселено ще шість бараків каркасного типу. За ними у приміщення барачного типу відкрили лазню, а через дорогу - їдальню. Теж у барачному приміщенні. Таким чином наприкінці 1934 року в Лисхімстрої було 3 капітальні двоповерхові житлові будинки і 9 житлових бараків.

Протягом 1935 року було збудовано ще 3 двоповерхові шлакоблочні будинки, керував роботами з їх зведення десятник Дмитро Кір'яков - майбутній керівник тресту «Сєвєродонецькхімбуд», почесний громадянин Сєвєродонецька. Шостого листопада 1935 року їх здали в експлуатацію, кількість таких будинків у селищі на кінець 1935 року становила шість. За наступні два роки побудували ще чотири.

Навпроти лазні, через дорогу, було побудоване та запущено друге промислове підприємство Лисхімстрою – завод шлакоблоків. З цього шлакоблоку згодом і зводили будинки. Доки не налагодили випуск силікатної цегли.