Розділ 5. Курс на Каріхастерру

Прокинувся ще на дворі явно була, ніч, Кіра стояла передімною.

—     Вставай, сонько, нам вже пора в дорогу, тихенько сказала подруга.

Я покірно піднявся, потягнувся, позіхнув. Я спав одягнений, але взяв ще свою куртку, все вже я готовий вирушати А Кірініель, все ж таки мене почала загружати питаннями, а особливо питаннями про зброю, про обмундирування. Підійшовши ближче до скрині, яка мала нестандартну форму, дівчина вручила мені броню.

—     Алексе, візьми ось цю броню. Це броня Броккета — броня древніх високих ельфів, які жили більш ніж тисячу років тому. Вона має свої магічні властивості, доречі ще її один плюс, вона сама підлаштовується під того хто її носить і має індивідуальний характер.

—     Кіра, як же я раніше не помічав, що ти ельфійка, я думав надприродне існує лише в фільмах, а тут з всім цим я зіштовхнувся в реальному житті.

—     Ти помічав, пам’ятаєш випадок декілька років тому коли я тобі допомогла врятуватись від хуліганів, вже не пам’ятаю скільки їх було, але все ж,— відповіла Кірініель, витягуючи з скрині якісь речі, що були закручені в понівечене ганчір’я.

—     Це тоді, коли над мною знущались, за те що дівчина за мене заступилась, о так, я це надовго запам’ятав.

—     Тоді я вперше використала магію на Землі, лишень для того щоб налякати твоїх кривдників, вже тоді я знала свою місію, що маю тебе захищати. Доречі, про те що я нумнілема, я дізналася лишень в тринадцять років, мені розповіли батьки. Потім, одного разу, в двері нашого будинку почувся стукіт — це був Рейс Еглен. Він був вісником пророцтва, що темні сили пробудяться і знайдуть собі пристанище в живій людині і це ти , Алексе, це ти та жива людина яка має стати вмістилищем, згідно пророцтва, для темних сил, але ми з тобою справимось, ми переможемо зло,— сльози з’явились на очах Кірініель.

Я теж застиг в незрозумілій тиші, почувався надто виснажено, але відчував сильне бажання поцілувати Кіру, але чомусь боявся про це сказати, попереднього разу, як вона мене поцілувала я сильно соромився, не знаю навіть чому.

Я помітив, що Кірініель посміхається і дивиться в мою сторону, — Чому ти посміхаєшся і так дивишся, на мене,— так само почав посміхатись і я.

Кіра підійшла до мене, огорнула долонями мої щоки і сильно поцілувала. Потім відсторонилась, ще більший вогник горів в її очах, — То що Алексе, заспокоївся,— з посмішкою запитала дівчина і відійшла знову до скрині.

—     Одягни броню,— мовила дівчина і далі, продовжувала пошуки.

Я зняв з себе куртку, броня була невеликих розмірів, я згадав фільм, в якому була схожа броня, але моя броня була темного кольору. Броня була виконана в вигляді сорочки, довжиною приблизно до середини бедра, можливо трохи й довше, з металу кольором і вагою схожого на мідь, але міцністю явно переважаючого. Вся складається з таких маленьких колючок, які дуже близько знаходяться одна від одної, що в роботі підозрювався не коваль, а справжній ювелір. Піддоспішник виявився схожим також на сорочку, але трохи схожим на термобілизна, не дивно, що на я його не помітив на Кірініель. Дівчина розповіла що, тканина рівномірно розподіляє силу удару по всій своїй площі, що дозволяє уникнути зайвих травм чи синців, а також дозволяє вільно дихати шкірі, навіть тоді коли той, що носить броню, сильно пітніє. Я одягнув її поверх футболки. Кіра почала перечисляти що мені ще потрібно в обмундируванні, ще потрібний шолом, але я від нього відмовився. Я вдягнув куртку, я броні не відчував, навіть що вона на мені є, але Кіра попередила про те, що це одна з давніх реліквій її народу в цих краях.

А на рахунок зброї я попередив Кіру про те, що нічим не володію, так само попередив що з мене поганий воїн. Меч, який запропонувала мені Кіра, був схожий на японську катану, а наконечник був в стилі турецького ятагана, моїх знань було достатньо щоб визначити якої він форми. Дівчина наполягала замість меча взяти лук , а для ближнього бою — кинжали. Ще трохи з нею повоювали через сокирку, як на мене, сокирка, трохи заважатиме.

Взагалі я розумів всю правоту своєї подруги, але сперечався, по-перше, так як готувався захищатись від пропозиції тимчасово поносити її речі, по-друге, через винятково з корисних міркувань.

Звернув увагу, що Кірініель, не дивлячись на свої інстинкти, зібрала собі тільки один сагайдак в якому було лишень тридцять стріл , а на ньому прикріплено шість шкіряних ремінців в яких знаходились метальні ножі, з ними Кіра була схожа на ніндзю з сюрикенами.

Ще Кірініель спорядила мене одягом, який був більш схожий на ельфійський, під приводом, що мій звичайний одяг був би тут, в перехідних землях, в дивину.

—Так, Алексе, ми готові, вирушаймо, підійди до мене і візьми за руку, ми будемо телепортуватись — впевнено мовила дівчина.

Ми з’явились десь в глибоко в лісі, темнота, нічого не видно, а Кіра владно мовила,— Нам потрібно рухатись щоб до сходу сонця бути вже в академії.

Я запропонував Кірініель відпочити. Ми пройшли не малий шлях. Я вирішив, що потрібно розвести багаття, але подалі від дороги.

—     Ти що, зібрався робити,— з явним подивом сказала дівчина.

—     Так, а вечерю, як ми готувати будемо, а як же, ми від хижаків як відбиватися.

—     Цікаво, з яких пір багаттям, можна відбитися від хижаків, якщо навіть і можна, то явно не тут. А на рахунок тепла, я тебе зараз зігрію,— відповіла Кірініель.

—     Після цих слів, мені стало якось не по собі. Кіра підійшла до мене і простягнула  свої руки до мене, вона вказівним і середнім пальцем доторкнулась до моїх скронь, я відчув приплив дуже теплої позитивної енергії, потім енергія переростає в якесь позаземне відчуття, це Кіра щось чаклує. Потім, ця світла енергія різко набула темно червоного кольору, який трохи згодом взагалі переріс в чорний.

Стався виплеск темної енергії. Нас відкинуло один від одного. Переді мною, ніби на яву стояла темна фігура , ніби людини.

—     Алекс, з тобою все в порядку, з трепетом крикнула Кіра.