Пролог

     Алекс сидів за столом, схилившись над купами підручників. Він уже втрачав відлік часу, проводячи ночі в підготовці до іспитів. Його кімната була справжнім хаосом — старі чернетки лежали на підлозі, конспекти були розкидані по всіх поверхнях, а підручники мовчки засвідчували його постійний страх перед невідомим. За вікном ледве доносився звук далекого автомобіля, і місто, здавалося, дрімало в нічній тиші. Але не Алекс.

     Останні кілька ночей сон перетворювався на щось жахливе. Він не міг зрозуміти, чи це просто страх перед іспитами, чи щось інше, але його переслідував той самий кошмар.

     Пелена туману постала перед очима юнака, лише в обрії виднілося світло повного місяця.

     Димова завіса почала розвіюватись. Алекс застиг,  його переповнювало хвилювання, тінь страху ніяк не покидала його. Почувши кроки, він подивився на фігуру, яка направлялась в його сторону. Дивовижна постать прояснилась, це була дівчина, але з дуже блідим обличчям, а ще дивнішим було те, що привид був в весільному вбранні. Її волосся було в красивих локонах і у місячному світлі виблискувало холодним сріблом. Очі виблискували не людським вогником.

     —Допоможи, благаю врятуй моє життя,— моторошний голос дівчини розвіяв тишу, яка і так лякала Алекса.

     Постать підвела руку і наближалась все ближче до хлопця. Дівчина взяла його руки. Мороз пробрав і так наляканого Алекса, від чого він затамував подих.

     —Я так хотіла тебе побачити, любов моя, —протяжливо мовила дівчина, наближаючись до хлопця все ближче.

     —Ти хто, як я можу тобі допомогти,—боязко відповів Алекс, запам’ятовуючи риси обличчя прекрасної дівчини.

     —Час покаже ....

     Її сукня була виткана з чогось, що нагадувало попіл і дим. Вона здавалася невагомою і водночас важкою, ніби тягнула за собою віки забутого болю. Її обличчя приховували завіси, але Алекс бачив порожні очі, що ніби поглинали світло. Невловиме відчуття страху проникало до самого серця. Щоразу це створіння з’являлося все ближче й ближче, поки не простягнуло руку до його чола. Її пальці були холодні, наче крижаний вітер, і як тільки вони торкалися шкіри, Алекс відчував пекучий біль, що пронизував усе тіло.

     Цього разу сон відчувався ще більш реальним. Алекс міг відчути запах сирої землі та тіней, що ніби огортали його. Створіння схилилося до нього, її обличчя ніби кричало від невидимого болю. І раптом...

     Алекс прокинувся, важко дихаючи. Серце билося так швидко, що він чув його стукіт у вухах. Тіло тремтіло від шоку, піт покривав кожен дюйм шкіри. Він різко сів на ліжку й доторкнувся до чола — там, де було це пекуче відчуття у сні, тепер пульсувала легка, але помітна біль. Нахилившись до дзеркала біля ліжка, він побачив це... знак. На його шкірі залишився тонкий червонуватий слід, схожий на мітку. Його серце завмерло.

     — Що це за чортівня? — прошепотів він, намагаючись переконати себе, що це просто збіг, але глибоко всередині він знав: це було реальним.

     Десь у іншій кімнаті почувся звук повідомлення на телефоні. Алекс підвівся і, хитаючись від втоми, підійшов до столу, щоб глянути, хто йому написав. На екрані висвітився знайомий контакт — Кіра.

     Кіра: "Алекс, ти не повіриш, але мені наснився дивний сон. Я відчула, що щось наближається... щось темне".

     Алекс застиг на місці, в його голові закрутилися думки. Він відчував, що сон і справді був попередженням, і тепер Кіра була вплетена в цей незрозумілий ланцюг подій.