Глава 2. Наступна частина.

    Встигаю ще зрубати невеликий стовбур і гребу, щосили, назад до причалу. Ось і кентаврик! Встиг закласти основу для великої парасолі. Розвантажуюсь, кидаю все до ніг кентаврика. Час!?

• До примусового виходу з гри залишилось 01.02, 01.01, 01.00, ...

    Бігом до дверей, приймаємо горизонтальне положення.

• Вихід!

    Фууу! Як писав Великий: “Кабіна і фюзеляж - мокрі, мокрісенькі...”.)) Але настрій відмінний. Стільки всього встиг. Тільки самому дивуватися. Пралка, душ, компот, Де там Макарич? Ага, в мережі.

• Доброго ранку! Як полювання?

• Доброго! В мене все гаразд! Ще двадцять срібляків. Що в тебе? - кущі брів, над м’ясистим носом, суворо насуплюються, а очі хочуть мене просвердлити мене наскрізь. Макарич гніваються. Роблю невинний вигляд, тримаю “смайлз”:

• Все добре, навіть п’ять мідяків заробив. Правда тут же спустив їх на розвиток.

• О! А на чому заробив? - з Макарича злітає вся напускна суворість, натомість виникає

вираз тааакоої зацікавленості.)) Не можу сказати про Макарича, що він жадібний. Ні! Він просто дуже відповідальний. А тут я - одні прожекти, а до грошей: як до Києва … Починаю йому докладно розповідати про сьогоднішні пригоди. Протягом розповіді лице старого смурнішає. Так! Забігти до мобів, так сяк погріндити, отримати свої законні срібляки набагато простіше, чим мій підхід. Але йому прийдеться займатися і в’ючними тваринами, і знайти десь джерело товарів. Схоже свої в нього навряд чи з’являться. Останнє міркування кажу вголос.

• Та, я вже теж над цим думаю. - дід промовляє трохи знічено.

• Я дивлюсь у мене тут виявилася непогано прокачаною репа з НІПом-лісником. Теж ельф. Але оскільки я виконав три підряд квести то він запропонував мені купити деяке насіння. Але дорого виходить. Хоча як товар непогано. Невелика вага і розмір, можна використовувати невеликі тварини. Якихось в’ючних зайців, чи ще що небудь. Так як ми й розраховували, до речі. - ніяковість тривала недовго. Кінець фрази Макарич уже промовляє уже твердо, командним тоном.

• А що в тебе по тваринам? - мружусь і добавляю і собі твердості в голос?

• Тааа. -  старий знову ніяковіє. - розумієш, у ельфів самий маленький це карликовий віслючок. Він то маленький, трохи більший за козу.

• Тобі б точно був як коняка. - знов зникає ніяковість у голосі Макарича. - але, все одно через річку не перепливе. Так що двигло з тебе, напевне? - Це вже запитання до мене і лунає воно неприхованою надією. Угу. А хто ж мені мізки виносив: “20 срібляків ..., 20 срібляків ...”. Але дулі можна тикати кому завгодно, тільки не Макаричу. Образиться на раз. Та й задумки в мене вже є. Треба трохи скоригувати список “нездійсненних справ”, і в наступне занурення всю увагу приділити звиткам приручення, чи ще чомусь подібному. Можливо прийдеться ще щось шукати, хоча дуже не хотілось би.

• Домовились! Я якраз мав цим зайнятися. А ти готуйся розпрощатись із своїми срібляками! І торгуйся, ти нічого не кажеш про рівень твоєї торгівлі. Потрібен рівень підмайстра, для того, щоб бути прийнятим хоча б в міську торгову гільдію. Пам’ятаєш?

• Пам’ятаю, пам’ятаю… - буркоче собі під ніс, і ми згортаємо розмову.

    Розмову закінчено, але робота лиш почалась. Заходим в клієнт гри. Ось наші камери, добавив ще одну, щоб дивилась від входу в напрямку пірса. Кентаврик працює. Вже майже закінчив плести верх чималої парасолі. Ось ділянка. Канал копається, кошики плетуться, патруль полює.