Глава перша, у котрій наш герой знайомиться з «пісочницею».

День перший. До кінця преміум-підписки 29 днів.

Я йшов по вулиці невеличкого містечка і з захопленням роззирався довкола. Художникам розробників респект і повага!

За героя, яким буду грати, я вибрав расу неків*, це такі звіроподібні розумні, з якими можна познайомитися, скажімо, в аніме. І от яким би було місто де є квартали самих різноманітних, причому звіроподібних істот? Видри, як от я, різномасті тхори, кролики, лисиці всіх кольорів райдуги, вовки, списані з усіх реальних видів і найбільші в нашій локації*. Є ще місто перевертнів, там лінійка починається з вовків, у нас же дрібнота. І для всіх цих дрібних персонажів вималювані будиночки, садиби, багатоповерхівки, причому кожен з урахуванням колориту кожного виду. Можна тільки рукоплескати дизайнерам.

Мій герой, скажімо, схожий на видру,тому ім’я йому, я вибрав, не довго думаючи, – Видр. Згадаємо як живуть видри в природі. Вода! Поряд повинна бути вода. І будиночок, біля якого я народився в спеціальному крузі (круг відродження), відповідав всім потребам. На березі річки, три поверхи, лицем до річки. Широке подвір’я заставлене розпірками з жердин, на яких сушаться сітки й ятері. Від ганку до берега йде доріжка, викладена дошками, яка переривається згаданим кругом, і далі впирається в берег. Беріг річки зашитий грубими дошками, утворюючи зручний причал з десятком прив’язаних човнів. До речі, один з них мій! Перший квест, що дав першу експу*, вимагав знайти свій човен. Човен теж інстансний*, як тільки я «прив’язав» його, в мене появилася іконка в панелі транспортних засобів.  Другий, до речі, пропонував зайти в свій дім і знайти своє перше житло. Виконана в вигляді інстансу кімната відразу зігріла моє “хом’якувате серце”. Одне вікно виходило на подвір’я, друге на досить широку вулицю, що спускалася з невеликої кручі, а також на такий самий мальовничий будинок навпроти. Із тих же стрімів* я знав, що ця кімната завжди буде належати мені. В ній можна розташувати меблі, які в Світі Мрій дають додаткові місця для зберігання.

Зараз я йшов шукати НІПа*, який  давав можливість отримати ще одну “халяву”- початкову ферму. НІП видавав квест на проходження інстансу в якому, після зачистки, звісно рандомно*, появлялось поле, на якому можна було хазяйнувати. Ну як поле, просто великий город. Із стрімів я знав, що поля для кожного підвиду раси (Неки - це розумні, величезного, до речі, відкритого, списку від мишенят та хом’яків до слонів і драконів різних видів) оригінальні, тобто зі своїми особливостями. Про ці особливості я інформації не знайшов, тому перебував у стані передчуття своїх перших пригод в Світі Мрій. Крім крутити головою, я ще інспектував свою торбу: невеликий кинджал, п’ять сушених пісчанок (це така рибка), та сувій порталу додому. Не густо.

 Нарешті містечко закінчилось. Дорога, витікши з містечка, втікала десь за горизонт, праворуч підперезуючи досить рідкий лісок, що підходив до рову за яким висились три метри міського частоколу. Ліворуч, залишаючи лиш нешироку стежину, тягнулася, скільки було видно, і в бік рову, і вздовж дороги, загорожа в дві жердини, за якою була трав’яниста цілина. Метрів за сто від воріт, в загорожі був зроблений заїзд в якісь господарські будівлі, біля яких виднілись кілька добре одягнутих НІПів, та десятків, принаймні зо три, гравців. Деякі герої стояли в черзі до НІПа, деякі сиділи вздовж огорожі і, схоже, вже чимось торгували, хоча гра стартувала всього з десяток хвилин тому. По дорозі віддалявся від міста ослик, що тягнув двоколісний візок! Вже чимось завантажений! Донатори* не сплять! Ця думка мене трохи розвеселила. А от ослик з візком, чесно кажучи, порадував. В старих корейських іграх ти, ще не добивши тхорів першого рівня, з подивом спостерігав повний аук високорівневого шмоту*, зброї, маунтів* і робив ротом “ап-ап”, як той дідусь,  що в нього забрали кисневу подушку. Світ Мрій брав на себе зобов’язання не допустити таких диких відхилень, для чого було введено цілий ряд заходів. Але зараз всі мої думки були зайняті тільки фермою. Що там і як? Наблизившись до НІПа, над яким горіло «Міський землемір. Фелтон» я завмер дещо розгубившись. Що далі? В старій іграшці досить було клацнути по НІПу і можна було починати діалог. Тут протовпитись не було можливості, натовп з десяти тіл не пропустять ближче. Я втупив погляд в землеміра, одягнутого в широкополу темно-зелену шляпу, та такого ж кольору плащ, чи накидку. НІП зробив рух головою, наче принюхуючись і знайшов мене поглядом.

- Добрий день! - Я чемно кивнув персонажу.

- Добрий!

- Я хочу отримати ділянку під ферму. – я намагався бути якомога точним, бо це був перший діалог з НІПом в СМ.

- Добре! Дивись в торбі! Коли що не-будь добудеш, не забудь підійти до мене. Я буду на цьому місці щодня з десятої ранку до сьомої вечора. – Прокричавши все це мені лис, а я впевнений, що саме з цього звіра дизайнери ліпили образ «міського землеміра», втративши інтерес, відвернувся від мене. По всьому розмову закінчено. Я зробив рух наче заглянув в свою торбу. Точно, в одному з десяти гнізд моєї торби появився «Сертифікат на земельну ділянку» в вигляді сувою з сургучевою печаткою. Ага! Я відійшов від натовпу і оглянувся. З подвір’я вело кілька шлагбаумів, один був підсвічений зеленим. З боку стояв міський стражник – теж лис , який видно забирав сертифікати і піднімав жердину пропускаючи новоспеченого фермера в данж*. Фермери робили крок і зникали з поля зору. Я поспішив до безіменного стражника.

 - Сувій! - З напускною суворістю, звернувся він до мене. Я зробив рух ніби достаю сувій, перед очима появилась табличка з гніздами мого інвентарю, я поглядом підсвітив потрібний сувій і він опинився в моїй руці. З якої страж моторно його забрав, і запросив порухом руки проходити, встигнувши пробасити: