Роздум 13: Борг

Все було описано, немов в невдалому романі колись процвітаючого автора. Все зводилося до того, що старші не бажали миритися з упертістю своїх нащадків, а ті в свою чергу, відмовлялися довіряти людям, чий semper virens давно перетворився в музейну скам'янілість.

Ось те саме почуття, що давно не давало покою Карасю. Почуття, немов дбайливий батько прийшов забрати свого непутящого сина з вечірки, куди той самовільно, без відома батьків, звалив з друзями - тими наркоманами, які винні в усьому, що колись тільки траплялося на Землі. Може серед них були навіть геї, або куди гірше - фанати 'русского репа'. Потрібно було в терміновому порядку перестрахувати своє чадо від усіх згубних впливів зовнішнього світу. Гррррра!

У нашому світі - світі людини, що довіряє виключно своєму ручному гаджету, це зійшло б за конфлікт батьків і дітей. Але у риб цей зв'язок був куди більш глибокий, ніж у Хомо Сапієнс. Вони називали це Боргом - Сізіфовим каменем, що перекочувався з покоління в покоління. І навіть якщо цей Борг полягав в елементарному поїданні хлібних крихт на дні чийогось акваріума, то нічого не змінювалося століттями, поки не з'являвся якийсь псих з випученними зябрами, що з криком: "Досить!", відтинав плавцем все своє, багатовікове минуле. 

Карась і його рідня були з горділивого косяка риб, переконаних у своїй винятковій правоті. Усе їх існування було присвяченно тому, щоб зберегти життя в нерівній боротьбі з рибалкою. І навіть якщо траплялося так, що людина брала гору в цьому бою, то юшка з карася майже завжди виходила з гірчинкою, немов помста за пролиту кров і випотрошену ікру.