Роздум 8: Р-н-р XXI

Свіжий випуск новин, пущений в перерві заруби між київським 'Динамо' і луганської 'Зорі', був перенасичений фарбами. Здавалося, немов сюжети для нього спеціально знімав Майкл Бей, а за основу сценарію взята якась із пісень Віктора Цоя.

Сегодня кому-то говорят: 'До свиданья!'
Завтра скажут: 'Прощай навсегда!'

Карась застав це все в вітрині одного з магазинів електротехніки, з неприхованим інтересом вихоплюючи усю інформацію, що кривавою хвилею от-от мала накрити його з головою. Очі мутанта все більше округлилися і в них начебто заграв Джеррі Лі Льюїс. Ось це справжній рок-н-рол!

Він був фантастично збуджений. Йому подобалося те, що він бачить. Карасю приносило колосальне задоволення, коли поруч з ним постійно щось вибухало, горіло або потріскувало. Крутіше ніж секс і сита годівля. Карась вбачав у цьому бажання незадоволених зробити своє життя трішки 'яскравішим'. Агресія, яка вилилася в масові акції протесту і народжувані слідом за цим революції, живили його необхідною енергією. Тільки будучи вічно незадоволеним, він не потребував більше ні-чо-го. Художник повинен бути голодним, а Карась злим. Його зона комфорту це відкрите поле бою. І якби світ зараз пішов на нього війною, мутант не став замикати двері, адже жити без ран так нудно. Ну, а розплавлений свинець у твоїй голові, це ж куди кращий спогад, ніж розмитий знімок в фотоальбомі.

Дивлячись на те, з яким незворушним обличчям школяр в одному із сюжетів перестріляв весь свій клас, а слідом за цим без коливань і собі пустив кулю в лоба, Карась розумів, що може люди не такі вже й боязкі створення. 

Мільйонні жертви протистоянь в найгарячіших точках планети. Гонка озброєнь, що триває з дня смерті останнього святого. У Макіавеллі тепер кулемет і він готовий вбивати, а Майкл Джексон вирвався зі склепу та знову почав тягнути діточок у свій загробний 'Неверленд'. Жорстка боротьба за альфа-панування над залишками здорового глузду. Груба сила проти беззубої прози і віршів про ромашкове поле. Для Карася пацифіст краще всього виглядав без голови. Може Гітлер мав рацію, спалюючи класику Хемінгуея? Від багаття на творчості Джека Лондона все-одно куди більше користі, ніж від бібліотек, названих на честь американського автора. Їх і так ніхто крім протягу не відвідував. Як втім і спальні тих, хто там працює.