Роздум 7: 'Говорить Україна'

Люди, і що ти знаєш про цих фантастичних тварюк? Особистісний конфлікт на грунті загальних інтересів. Агресивно налаштована більшість з понівеченими люттю обличчами, немов на невдалому принт-скрині. Робота, університет, транспорт, навіть власний будинок - ці особи дивляться на тебе, і в їхніх очах ти немов непроханий гість, їх суперник в боротьбі за залишки вчорашньої піци в холодильнику.

Залишається вибирати - тікати, протистояти або примкнути до переважної частини цього зоопарку. Шкода, що багато хто вибирає саме третій варіант і безрезультатно намагається вижити в клітці з такими ж як і вони, зголоднілими собаками, для яких єдиний спосіб зберегти свою перевагу - вічне приниження тих, хто відповз в самий кут цих гратів і тихенько скиглить, зализуючи рани.

Інші, які вирішили вибратися з ув'язнення, стрімголов долають кілометр за кілометром, рятуючи свою незахищену реальність від усіх пасток інертного життя. Летять прозрівати на край світу, але з поїздки запам'ятовують тільки огидний сервіс в літаку і протухлі креветки на сніданок в одному із ресторанів Нью-Делі. Ламають ноги, займаючись йогою. Різноманітними практиками намагаються привідкрити своє заспане 'третє око', або ж просто нормально сходити в нужник. Але чому після всіх цих дієт і подорожей вони здаються ще більш похмурими, ніж були до цього? Це все до того, що шлях до кращого життя у кожного свій, індивідуальний. І те, що для одного добро, для іншого - ті самі, протухлі креветки.

Але раптом трапляється диво! Цілі і бажання, які до цього тільки те і робили, що як малі діти билися на підлозі в агоніях, прагнучи звернути на себе увагу, якось одразу дорослішають і набувають сенсу. Шляхи по їх досягненню звужуються і зливаються в одну довгу дорогу, що веде з цього темного і страшного лісу, де за кожним деревом довірливого мандрівника підстерігає небезпека у вигляді завжди похмурих працівниць метрополітену і продавщиць ліверної ковбаси. Доріжка ця виводить його до давно втраченого ковчегу знань, на золотій кришці якого вибито одне-єдине правило. Прочитати його міг лише той, хто не з чуток знав, що таке пост-радянська депресія і синдром 'бідного родича' 

Правило це свідчило: 'Життя потрібно прожити так, щоб на прикінці не стати героєм програми 'Говорить Україна'.